ПОЕЗІЯ ВІДВІДУВАЧІВ

Suebook1

ПЛАЧУЧА  ДУША
1995 р. 

Picture7Що слава є земна?
Фанфари, почесті!
Коли обібрана душа
До нитки, дочиста.

Коли нев’януча краса
Закута в лати,
І просочилась лиш сльоза,
Навколо ж біль утрати.

Невже загублено назавжди?
Чомусь без болю!
Перлину мудрості і правди,
Не проклинай же долю,

Коли лестивії слова
Приспали пильність,
А на обличчях машкара,
Не втрачуй вірність.

Багатства тлінні – не мета,
І на життєвій ниві
Ростки любові і добра
Лиш варті нині.

То що же слава є земна,
Скарби заіржавілі дочиста?
Коли вже плачуча душа
Полишена без почести.


МАТЕРЯМ ЗЕМЛІ
1998—1999 р.р.

 За муки ваші Матері,
В яких синів ви породили,
За руки легкі і земні,
Якими ви дітей пестили.

Кладу уклін вам до землі
За крик наш перший на зорі,
Що сонних ранків тишу
Десь розбудив у вишині.

За сльози ті, що із очей
Проклали не одну стежину,
За біль недоспаних ночей,
Проведені побіля колибелі сина.

Кладу уклін вам до землі
За колискові ті пісні,
Що радість у маленькі душі
До нас приносили у сні

За серце ваше золоте,
Що кривди світу не зламали,
Коли дітей ви захищали,
І, не вагаючись, віддали б
Своє життя ви молоде.

Кладу уклін вам до землі
За поцілунки ті ясні,
Що першим подихом любові
Нас огортали навесні.

За ваш відхід із меж Землі
У синь небес високих,
Де в Бога ви знайдете спокій,
За вашу жертву, Матері!

Кладу уклін вам до землі,
Ви, наші Ангели земні,
Що покривають омофором,
Ще й юність внуків на зорі.

 

ДИТИНСТВО

Знова дитинства спогад душу
Торкне своїм п’янким крилом,
Я трішки ще затримать мушу
Мого видіння нетривкий фантом.

Малим стою побіля школи,
Застигла вічність лиш на мить,
З’єднавши краплями навколо
Дитячих мрій яскравих коло,
Де жовта осінь барвами горить.

Із глибини минулих років,
Що склалися у сходини буття,
Очей тих знаних тихий докір
За помилкові перші кроки
Веде, не полишаючи, у вир життя.

Вже кривди першої гіркий трунок
Краплиною упав на чисту душу,
Образи полишаючи, вже завчений урок,
Немов би долі тяжкий рок,
Який вогнем любові змити мушу.

Не втримать більше спогади дитинства,
Пливуть у вічність міражі думок,
Сльозами плаче осінь за безчинства,
І старість покарає за нестримство
Всіх наших нерозкаяних думок.

 

                                                                              10.07.2000.
Невмолимий біг часу

Відмірює віхи буття.
Що ж кладемо у Чашу
Світового людського життя?
Невже тільки розпуку,
Біль і сльози. Любов?
Дві копійки у руку
Біля наших церков?
Ми благаємо Бога
Під час земних Літургій
Про спасенну дорогу,
Не бачачи стежки на ній.
Зором бачимо форму,
Відкидаючи внутрішній зміст.
Лоск вважаєм за норму,
Над проваллям руйнуючи міст.
І завмерло в чеканні
Святеє Святих,
Діти руки в благанні
Простягли до Небесних вериг.
Все збулось у  Творці:
І падіння, і злет.
Які ж одягнем вінці
При параді Планет?
Ера Духу Святого –
Знак Водолій.
Логос тих кличе в дорогу,
Хто не втратив надій.

Збірка поезій «Плаче душа» 2003 р.
© І. Й. Хомин

https://plus.google.com/118257837453740953444

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *