ЛИС МИКИТА — КАЗКА ДЛЯ ДІТЕЙ

lysMyk

Lys

Оповідання „Лис Микита” – це одне з найулюбленіших та найвідоміших творів української літератури для дітей.

Повчальна казка про хитрого лиса, який випадково вскочив у діжку з фарбою і вирішив, скориставшись нагодою, представитись царем Остромислом, невідомим звіром, якого повинні шанувати усі мешканці лісу.

Цілий рік інші звірі прислужували фарбованому лису, як царю. Чому ж вони повірили йому і що вийшло з його спроби обдурити лісовий народ?

Фабула дитячої казки дуже нагадує реалії дорослого життя. Провести паралелі і зробити висновки ви зможете, занурившись у казковий світ франкового оповідання.

 Жив собi в однiм лiсi Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кiлька разiв гонили його стрiльцi, травили його псами, заставляли на нього залiза[1] або пiдкидали йому затруєного м'яса, нiчим не могли йому  доїхати кiнця. Лис Микита кпив[2] собi з  них,  оминав  усякi небезпеки, ще й iнших своїх товаришiв остерiгав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було смiлiшого,  вигадливiшого  та спритнiшого злодiя над нього. Дiйшло до того, що вiн не раз у  бiлий  день вибирався на полювання i нiколи не вертав з порожнiми руками. Се незвичайне щастя i та його хитрiсть зробили його  страшенно  гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для нього.

   — Що ви собi думаєте!- величався вiн перед своїми товаришами. — Досi  я ходив по селах, а завтра в бiлий день пiду до мiста i просто  з  торговицi Курку вкраду.

   — Ет, iди, не говори дурниць! — уговкували його товаришi.

   — Що, дурниць! Ану, побачите! — решетився Лис.

   — Побачимо або й не побачимо. Там пси купами по вулицях ходять, то  вже хiба б ти перекинувся в Блоху, щоб тебе не побачили i не роздерли.

   — От же побачите, i в Блоху не перекинуся, i не роздеруть  мене!-  товк своє Лис i поклав собi мiцно зараз завтра, в сам торговий день, побiгти до мiста i з торговицi вхопити Курку.

Але сим  разом  бiдний  Микита  таки  перечислився.  Помiж  коноплi  та кукурудзи вiн залiз безпечно аж  до  передмiстя;  огородами, перескакуючи плоти та ховаючися мiж яриною, дiстався аж до серед мiстя. Але  тут  бiда!

Треба було  хоч  на  коротку  хвильку  вискочити  на  вулицю,  збiгати  на торговицю i вернути назад. А на вулицi i на торговицi крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, конi гримлять копитами,  свинi квичуть, селяни гойкають — одним словом, клекiт такий, якого наш Микита i в снi  не бачив, i в гарячцi не чував.

Але що дiяти! Наважився, то треба кiнчити те, що зачав. Посидiвши  пару годин у бур'янi коло плоту, що притикав до вулицi, вiн  освоївся  трохи  з тим гамором. Позбувшися першого страху, а надто роздивившися потроху, куди i як найлiпше бiгти, щоб осягнути свою цiль. Лис  Микита  набрав  вiдваги, розбiгся i одним духом скочив через плiт на вулицю. Вулицею йшло  i  їхало людей багато, стояла курява. Лиса мало хто й запримiтив, i нiкому до нього не було дiла. «От Пес так Пес», — думали собi люди. А Микита тому  й  рад. Знiтився, скулився та ровом як не чкурне просто на  торговицю,  де  довгим рядом сидiли жiнки, держачи на решетах, у кошах i  кобелях[3]  на продаж яйця, масло, свiжi гриби, полотно, сiм'я, курей, качок i iншi такi гарнi речi.

Але не встиг вiн добiгти до торговицi, коли йому настрiчу бiжить Пес, з iншого боку надбiгає  другий, там видить третього. Псiв уже наш  Микита  не обдурить. Зараз занюхали, хто вiн, загарчали та й як не кинуться до нього! Господи, яке страхiття! Наш Микита скрутився, мов муха в  окропi:  що  тут робити? Куди дiтися? Недовго думаючи, вiн  шмигнув  у  найближчi  створенi сiни, а з сiней на подвiр'я. Скулився  тут  i  роздивляється,  куди  б  то сховатися, а сам надслухує, чи не бiжать пси. Ого! Чути їх!  Уже  близько!

Бачить Лис, що на подвiр'ї в кутi стоїть  якась  дiжка.  От  вiн,  недовго думаючи, скiк у дiжку та й сховався.

Далі буде...

 


[1] Залiзо -пастка

[2] Кпити — глузувати

[3] Кобеля  - торба

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *