10 квітня в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбувся біографічний екскурс: Євген Сверстюк. Захід організувала та провела наукова співробітниця музею Галина Топільницька. Вона розповіла про життя та діяльність українського літературного критика, есеїста, поета, мислителя, філософа, учасника руху шістдесятництва, політв’язня радянського режиму.

Євген Сверстюк народився 13 грудня 1928 року в с. Сільце (Горохівський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка, нині Горохівського району, Волинська область, Україна). Батьки – селяни.

Освіта – Львівський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету (1947-1952), потім – аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України (1953-1956).

Працював учителем української мови в м. Почаїв (1952), с. Богданівка Підволочиського району (1953), викладачем української літератури Полтавського педагогічного інституту (1956-1959), старшим науковим працівником НДІ психології (1959-1960), завідувачем відділу прози журналу «Вітчизна» (1961-1962), старшим науковим працівником відділу психологічного виховання НДІ психології (1962-1965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965-1972).

1965 року в Одеському університеті захистив дисертацію на ступінь кандидата педагогічних наук.

У 1959, 1960, 1961, 1965 (за виступи проти дискримінації української культури), 1972 (за промову на похороні Дмитра Зерова) роках його звільняли з роботи за політичними мотивами. Переслідуваний протягом років за участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів, у січні 1972 року – заарештований і в березні 1973 засуджений за статтею виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до семи років таборів, відбував у Пермській області. З жовтня 1983 до 1988 працював столяром на київській фабриці індпошиву № 2.

Влітку 1987 року з Сергієм Набокою, Олесем Шевченком, Ольгою Гейко-Матусевич, Віталієм Шевченком, Миколою Матусевичем та іншими створили Український культурологічний клуб (УКК). Влітку 1988 року разом з товаришами із УКК відзначили біля пам’ятника св. Володимиру 1000-ліття Хрещення Русі в день початку «офіційного святкування» у Москві, незважаючи на «тупцяння чоловіків у чорних капелюхах». Інформацію про подію масово передруковували за кордоном.

Після проголошення незалежності України був активним ідеологом дерадянізації країни. Широко відомі його публікації, присвячені подоланню радянського спадку в духовному житті.

Нагороджений Орденом Свободи «…за видатні заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, мужність і самовідданість у відстоюванні прав і свобод людини, плідну літературно-публіцистичну діяльність та з нагоди Дня Свободи…». Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня» — створеного у 2011 році об’єднання українських інтелектуалів та громадських діячів. У її складі був одним з авторів Національного акту свободи — пропонованого Верховній Раді України суспільного договору, який був опублікований 14 лютого 2014 року і мав на меті знайти шляхи виходу з політичної кризи.

Помер 1 грудня 2014 року на 86 році життя.

Також Галина Топільницька розповіла історію, коли Євген Сверстюк в одному львівському виші презентував дві книжки спогадів про Василя Стуса та автобіографії Миколи Руденка. Студенти не слухали доповідачів, їли канапки, між собою жартували, бавилися в телефонах, а після зустрічі коли журналіст запитав, як пройшла зустріч Євген Сверстюк відповів: «Ця публіка, була, звичайно, глуха».

То ж чи вартувало їхати з Києва? Так, вартувало, в першому ряді два хлопці уважно слухали, навіть занотовували.

То ж кредо Євгена Сверстюка і було в тому: «Хтось таки почує…».