В п’ятницю, 16 травня, в конференц-залі Літературно-меморіального музею Івана Франка заповідника «Нагуєвичі» до Міжнародного дня музеїв відбулася IV Всеукраїнська науково-практична конференція «Народне мистецтво Бойківщини: історія та сучасність». Його спільно організували та провели Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі», Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Комунальний заклад Львівської обласної ради «Самбірський фаховий педагогічний коледж імені Івана Филипчака» та ГО Товариство «Бойківщина», місто Львів.

Привітали гостей, які приїхали з різних областей України, проректор з науково-педагогічної роботи та інформатизації ДДПУ ім. І. Франка, кандидат технічних наук Юрій Скварок, декан факультету фізики, математики, економіки та інноваційних технологій, доктор фізико-математичних наук, професор Ігор Столярчук, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри технологічної та професійної освіти ДДПУ Леонід Оршанський, кандидат історичних наук директор ДІКЗ «Нагуєвичі» Богдан Лазорак, доктор педагогічних наук, доцент, завідуючий кафедри дизайну Національного лісотехнічного університету України, член Спілки дизайнерів Володимир Прусак. Також за допомогою платформи Zoom до конференції долучились ще 16 учасників, представники навчальних закладів з усієї України, які тепло вітали організаторів та бажали успішної роботи.

В пленарному засіданні учасники конференції вислухали доповіді доктора філологічних наук, професора, завідувачку кафедри зарубіжної літератури та полоністики ДДПУ Галину Сабат, завідувача навчально-наукової лабораторії «Мистецька Бойківщина», старшого викладача кафедри технологічної та професійної освіти Галини Ліщинської-Кравець, кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри дизайну Національного лісотехнічного університету України художника Юрія Ярмаша, засновниці і керівниці етнокомплексу «У дворі» в с. Підгородці Любові Кузик, вчительки трудового навчання Стрийського ліцею «Гімназія імені Андрея Шептицького», членкині Національної спілки майстрів України, керівниці секції вишивальниць при літературно-мистецькому об’єднанні «Хвилі Стрия» Ольги Савчин, яка зі своїми ученицями продемонструвала традиційний бойківський одяг, наукової співробітниці Музею історії міста Болехова імені Романа Скворія Галини Якимів, старшої наукової працівниці відділу європейського мистецтва музею «Дрогобиччина» Любові Васильків та інших.

Також в сусідніх залах були представлені виставка творчих робіт членів громадської організації «Дрогобицька школа вишивки імені Мирослави Кот» від Даніели Іванюш, картини студентів і викладачів КЗЛОР «Самбірський фаховий педагогічний коледж імені Івана Филипчака», авторські виставки: ґерданів від Марти Долішної, одягу в етностилі від Оксани Сокол. Проводилися майстер-класи техніки бойківського вишивання та традиції вишивання бойківської сорочки.

До Всесвітнього дня вишиванки сьогодні, 15 травня, в садибі Івана Франка відкрилася виставка вишитих рушників «Стелися, доле, рушниками».

Кожен музей України, у фондах якого зберігаються речі з народного побуту, може похвалитися колекціями рушників. Не винятком є і наш музей, на виставці якого відвідувачі можуть побачити вишиті рушники з музейної колекції – як старовинних, так і сучасних, вишитих відомими і не відомими майстрами. Це рушники з рослинним і геометричним орнаментом, виконані у різних техніках шиття і різних кольорах. Ці вишиті рушники із фондів Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі», зібрані в різних населених пунктів Франкового краю, подаровані музею в ювілейні роки від дня народження Івана Франка. Деякі навіть з дарчими вишитими підписами, наприклад від Галини Полотнюк з Івано-Франківська на 110-річницю в 1966 році.

За рушниками простежується вся українська культура та традиції. Вони використовуються в багатьох обрядах та ритуалах, а також є ознакою гостинності та доброзичливості. Тут показано красу нашого краю, її символіку.

Виставка буде діяти лише кілька днів, тому не пропустіть можливість доторкнутися до краси та традицій української культури, відвідавши виставку вишитих рушників.

Підготувала виставку старша наукова співробітниця музею Тетяна Лазорак.

«Се віковічна повість кожного з нас, кожного, хто думав, любив, помилявся, падав духом і знов підносився», –  писав у своїй праці «Данте Аліґ’єрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибір із його поезії» Іван Франко. Цими словами розпочала тематичну годину, присвячену 760-річчю від дня народження видатного італійського поета доби Відродження Данте Аліґ’єрі наукова співробітниця ДІКЗ «Нагуєвичі» Любов Плюйко.

Саме на подвір’ї, де народився малий Франко вона акцентувала увагу старшокласників, чому розповідь про італійського генія звучить біля родинної садиби українського генія.

Інтерес до незрівнянного італійського поета виник у Івана Яковича ще з юності. В Дрогобицькій гімназії Франко знайомився з творами Данте в німецькому та польському перекладах, і тоді ж виникло нестримне бажання: відтворити дантові шедеври рідною мовою! Наприкінці 80-х років ХIХ ст. Франко пише Драгоманову, що Данте, «цю колосальну святиню середньовікового духу», слід цінувати «головно задля недосяжної простоти і грандіозності його стилю». І додає, що сам має намір взятись за лірику Данте і «Божественну комедію»: «Може, удасться дещо й на наше бідне поле перенести». Зовсім не випадково, що саме останні, найважчі десять років активізували бажання творця «Мойсея» приступити до написання біографії Данте й опублікувати переклади «Комедії» та сонетів.

Перші 36 терцин пісні І та 6 рядків з пісні ХХХІІІ з «Підземелля» переклав у 1877-1883 роках Іван Франко – обидва ці уривки надруковано було значно пізніше, аж у 1955 році.

Починаючи з 1907 року на сторінках «Літературно-Наукового Вісника» з’являється ряд «студій» Франка про Данте і його час; шість років потому, у 1913-му, важко хворий поет, ґрунтовно переробивши ці статті, доповнивши їх власним перекладом частини «Божественної комедії» та аналізом ліричної і дидактичної поезії великого флорентійця, видав усе це в 1913 році у вигляді єдиної книги. Книга ця, без перебільшення – один з найяскравіших спалахів духовної енергії нашого Титана…

Також Любов Плюйко процитувала Івана Франка про Данте, наголосивши, що Франко зумів збагнути загадкову й горду душу геніального італійця, лише він міг написати такі чудові рядки: «Дантова поема – се не лише малюнок даного закутка дійсного світу, який Данте переходив своїми ногами, і малюнок тої історичної доби з її героями й катастрофами, яку пережив Данте; се не лише малюнок того космічного порядку, який тогочасна наука бачила в світі з його поділом на землю, пекло, чистилище й небесні сфери; се не лише малюнок індивідуальної душевної драми, що відбулася в Дантовій душі; се щось іще більше, ще глибше: се малюнок душевного перелому в душі кожного чоловіка, того перелому, що починається гріхом, порушенням суспільного порядку та етичного закону, і через безодні завзятості, зневіри, розпуки доходить до жалю, каяття, покути і кінчиться розкошами поєднання і душевного відродження та заспокоєння. Се віковічна повість кожного з нас, кожного, хто думав, любив, помилявся, падав духом і знов підносився. Данте силою свого генія зробив… першу новочасну психологічну повість, першу студію новочасної душі, виведеної з гармонії і раз у раз занятої змаганням знов дійти до гармонії».

Ще один цікавий факт навела пані Любов, про те, що Франко постійно співвідносив свою долю з долею Данте, а свідчать про це дуже цікаві спогади громадської діячки Северини Кабаровської, яка у січні 1914 року прийшла привітати Івана Яковича з 40-річчям творчої діяльності. Ось що вона згадує: «Наша делегація вручила йому вінки, серед них – терновий, з білими трояндами. Франко затримався довше перед великим терновим вінком з китицею білих рож і червоними стрічками. – Від кого сей вінок? – спитав. – Від жіноцтва ходорівської землі. – Чому ж терновий? – усміхнувся неначе. – Бо тернова ваша слава… – А ця китиця білих рож? – Це китиця ясних хвилин у Вашому житті, високодостойний ювіляре! Він поглянув на мене швидко й допитливо і тихо, і якось болісно сказав: – І стільки їх не було… але – додав у мент якийсь – ся хвилина, яку далисьте мені нині, є однією з тих білих рож…».

Щорічно в травні Україна відзначає День матері, який присвячений усім мамам і вагітним. Це зворушливе свято ми зустрічаємо разом із більшістю країн світу. У цю дату вшановують найважливішу жінку в житті кожної людини.

Напередодні цього свята, яке цього року відзначається в неділю, 11 травня, старша наукова співробітниця музею Марія Добрянська разом з вчителькою Оксаною Риб’як провели в Нагуєвицькій середній загальноосвітній школі майстер-клас «Привітаю я матусю». Дітки першого та другого класу своїми руками виготовляли подарунок для своїх матусь.

Учні виготовляли з паперу аплікації та писали для своїх матусь ніжні слова та привітання.

Майстер-клас пройшов у теплій, творчій атмосфері. Діти не лише здобули нові знання та навички, а й провели час весело та з користю. Кожна робота стала справжнім витвором мистецтва, наповненим гарним настроєм та дитячою щирістю, адже це робилося для найріднішої людини – для мами.