Книжкова виставка приурочена 125-ій річниці від дня народження Володимира Сосюри

Напередодні 125-ї річниці від дня народження Володимира Сосюри в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відкрилася контактна книжкова виставка приурочена поетові, яку організувала наукова співробітниця музею Ірина Сопотницька.

Володимир Сосюра – один з найкращих українських ліриків, який в часи сталінського терору вижив завдяки своїй трансформації в радянського поета. Навіть відвідуючи, наш музей у 1950 році він залишив свій запис у книзі відгуків, змушений в останніх рядках згадати тодішнього керівника держави, щоб не опинитись в немилості радянської влади. Та все ж через рік попав в опалу, але про це пізніше.

Петлюрівець і воїн Червоної армії, поет, який прославляв радянську владу, щоб не бути ув’язненим у психіатричній лікарні та все ж там побував. Талановитий український класик був звинувачений у буржуазному націоналізмі за вірш «Любіть Україну». Такої ідеологічної інквізиції, якої зазнав Володимир Сосюра за один лиш вірш «Любіть Україну», світ доти не бачив.

2 липня 1951 р. центральний орган Комуністичної партії Радянського Союзу газета «Правда» у статті «Проти ідеологічних перекручень у літературі» – за підписом першого секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича – різко засудила вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну». Один-єдиний… Ось про що йшлося: «Вірш В. Сосюри «Любіть Україну» викликає почуття розчарування і протесту… Не таку Україну оспівує у своєму вірші В. Сосюра. Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору. Скажімо, Петлюра, Бандера і тому подібні». 

Так лунають судові вироки, а не літературні рецензії.

Але повертаючись на кілька років назад згадаймо, що від 1947 року Москва через поставлених намісників розпочала гоніння на провідних українських письменників – Максима Рильського, Юрія Яновського, Михайла Рудницького, Івана Сенченка, Андрія Патруса-Карпатського, Дмитра Косарика та інших. У спеціальній постанові критики зазнала й національна наука, зокрема, були засуджені праці Інституту історії АН УРСР «Возз’єднання українського народу в єдиній Українській державі», «Незламний дух великого українського народу», «Короткий курс історії України», «Нарис історії України» та інші. 

Проте у липні 1951 року мав місце безпрецедентний випадок у літературному процесі СРСР, коли вся стаття присвячувалась одній ліричній мініатюрі, що напередодні декади… дружби видрукував ленінградський журнал «Звезда». Отже, чи не вперше в партійній практиці зчинилася персональна хвиля мордування українського інтелігента. За логікою сталінських поплічників, страх мав тримати митця в сліпій покорі. 

Далі – більше. Лишень цикнула зубом партія, як праведно обурені комуністи-літератори Києва нагально припхалися на збори письменників, які… два дні викривали «націоналізм» Володимира Сосюри та інших письменників. Для одного цього вірша тієї комуністичної кампанії виявилося замало. Починаючи з 30 липня 1951 р., під наглядом працівників управління пропаганди й агітації ЦК КП(б)У IV Пленум Правління Спілки письменників України чотири дні (!!!) обговорював… один вірш Володимира Сосюри.

Такої ідеологічної інквізиції світ ще не бачив. 

Коротка біографічна довідка:

На Святвечір, 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве (Донецька область) народився Володимир Сосюра, відомий український поет-лірик.

Родина майбутнього поета переїхала до селища Третя Рота, що зараз є частиною Лисичанська. З 11 років Володимир підтримував родину, працюючи в бондарському цеху, телефоністом, чорноробом. Закінчив два училища, продовжував тяжко працювати. Під час Української революції 1917–1921 років служив бунчужним 3-го Гайдамацького полку Армії УНР, пізніше вступив у лави РСЧА.

В архівах збереглися ненадруковані вірші Сосюри українською мовою, які він писав, перебуваючи в Армії УНР. А перший друкований вірш «Плач волн» поет опублікував 1917 року в лисичанській газеті «Голос рабочего». В 1921 році побачила світ друга збірка Сосюри «Поезії». В 1920-ті роки поет прагнув розвитку нової культури. Співпрацював із літературними організаціями «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ», «ВУСПП». Окрім будівничої тематики, він майже один серед українських митців культивував інтимну та любовну лірику.

В 1930-х роках особисте життя та творчість письменника були затьмарені трагедією Голодомору та репресіями, що довели його до межі психічного розладу. На початку 30-х років у Сосюри виник конфлікту з комуністичною партією, членом якої він був з 1920 року. Його книгу «Серце» заборонили, у 1934 році письменника виключили з партії виключили зі Спілки радянських письменників за «націоналістичні ухили» (поновили лише 1936 року) та відправили до психіатричної лікарні.

І хоча 1948 року поета відзначили найвищою Сталінською премією, прихильність режиму була примарною. 1949 року другу дружину поета Марію Гаврилівну заарештували за звинуваченням у розголошенні державної таємниці й заслали до Казахстану.

1951 року письменник був знову обвинувачений у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну».

Душевної рівноваги, завжди потрібної задля сповідальних інтонацій, Поет більше не відновив. Так, у 1958 р. він пережив перший інфаркт. Аби вижити, довелося змінити звички: літератор перестав уживати алкоголь, палити, грати в улюблений більярд.

Та в січні 1965 р. Володимир Миколайович Сосюра похитнувся. Хоч минуло 14 років від судилища над віршем «Любіть Україну», здоров’я до майстра не повернулося. Зацькований нездарами та заздрісниками, він зліг із другим інфарктом. Перебуваючи в лікарні, зимового ранку, Поет попрохав дружину прочинити вікно. Зібравши усі сили, він ступив до Свободи й, наче орел, розкинув руки. Трохи постоявши у безсилій радощі та великій прощі, він додав, перш ніж відійти у Вічність:

– Маріє, усім прощаю!

8 січня 1965 р. пошматоване риджбеками серце Володимира Сосюри спинилося. Коли його, вічно молодого співця України, клали в мерзлу землю, над Байковим цвинтарем гойдалися грайливі сніжинки. Чомусь здебільшого мовчки прощалися родичі, його близькі друзі, колеги, вчені, військовослужбовці, громадські діячі. Одне слово, вся Україна.

Багато кому і багато що він подарував. Письмово. Як справжній патріот і великий поет, як громадянин і лірик він виявився щедрим. У своєму останньому романі «Третя рота» В.М. Сосюра чорним по білому написав: «Я всім прощаю і всіх люблю».