Сьогодні в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» вшанували 109-ту річницю смерті Івана Франка – спочатку біля хреста до скасування кріпацтва відбулася панахида, опісля покладання квітів до пам’ятника Іванові Франку, в якому взяли участь депутат ВР, обласні, міські та районні депутати, голови сусідніх ТГ, керуючий справами виконкому ДМР, проректори ДДПУ, керівники Дрогобицьких навчальних закладів вищої освіти України, гості – партнери ДІКЗ «Нагуєвичі», старости сіл, громадськість Дрогобиччини.

Після цього розпочалось засідання Міжнародної історико-культурна академія «Боролись наші предки все… Як той, що тихо хрест несе» у рамках літературно-мистецької академії «Країна Франкіана». Присутні вшанували хвилиною мовчання полеглих наших героїв, а гімн України виконали викладачі Дрогобицького музичного фахового коледжу ім. В. Барвінського Наталія Цигилик-Чумак та Андрій Боженський.

З вітальними словами до учасників Академії звернувся поважний гість – внук Петра Франка, правнук Івана Франка, Петро Галущак, який приїхав разом з дружиною та сином.

Також побажали успішної роботи Міжнародній історико-культурній академії кандидат економічних наук, народний депутат України Олег Синютка, секретар Дрогобицько-Самбірської єпархії Православної церкви України, настоятель давнього Храму Святого Миколая Чудотворця в Нагуєвичах о. Андрій Безушко, голова Міжнародного Благодійного Фонду «Збережімо спадщину» з міста Люблін, Республіка Польща Мартін Дерлікевич, кандидат політичних наук, голова комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції Львівської обласної ради Святослав Шеремета, кандидат філософських наук, депутат Львівської обласної ради Сергій Оленич, начальник управління культури та туризму ДМР Володимир Ханас, заступник голови Дрогобицької державної військової адміністрації Ярослав Пецюх, голова Трускавецької територіальної громади Андрій Кульчинський, проректор з науково-педагогічної роботи, міжнародних зв’язків та інформаційної діяльності. Дрогобицького державного педагогічного університету Ігор Гриник, декан факультету історії, політології та національної безпеки Волинського національного університету імені Лесі Українки Ярослав Ярош, ректор Донецького національного технічного університету Денис Шиленко, директор Міжнародного Фонду Івана Франка Ігор Курус, голова Східницької територіальної громади Іван Піляк, кандидат економічних наук, доцент, директор Дрогобицького фахового коледжу нафти і газу Юрій Хомош, директор Дрогобицького фахового механіко-технологічного коледжу  депутат Дрогобицької міської ради Богдан Звір, директор ТОВ «ПАЛТЕХ», меценат, керівник проєкту створення історико-краєзнавчого музею «Арсенал в Добромилі Андрій Пушак та директор Видавничого дому «Гельветика» Олег Головко.

В науковій панелі історико-культурної академії презентували цифрову колекцію меморіальних, парафіяльних і урядових архівів Франкового краю XVIII – ХХ століть: новий онлайн ресурс заповідника «Нагуєвичі» для музейного франкознавства голова Фонду «Зберігаймо Спадщину» в м. Люблін Мартін Дерлікевич, старша наукова співробітниця ДІКЗ «Нагуєвичі» Марія Добрянська та фахівець із формування інтернет-сторінки періодичного видання ДІКЗ «Нагуєвичі» Сергій Матійко.

Про «Громадське здоров’я. Сучасні виклики» розповіла заступник завідувача відділу профілактики неінфекційних хвороб Львівського обласного центру контролю та профілактики хвороб Мар’яна Древаль.

З доповіддю «Поширення творів Івана Франка у Дрогобичі до 1914 року» виступив доктор історичних наук, професор, лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка 2021 року Леонід Тимошенко.

А свою книгу «Ієронім Калитовський. Твори. Щоденник. Листи» у двох томах презентував директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» Микола Закусов.

«Відчуваючи, що сили його покидають Іван Франко попросив учительку Олену Грозикову: «Будьте такі добрі, приведіть мені православного священика, бо я почуваю себе більше православним, ніж католиком. Шлюб мені давав, діти мені хрестив, хату мені святив православний священик». Те, що Іван Франко був релігійною людиною немає сумнівів, його батько Яків дуже багато зробив для церкви в Нагуєвичах, був головою церковного братства, а всі діти Івана Франка були хрещені. Дружина Івана Франка Ольга Франко (з дому Хоружинська) була православною. І подружжя, яке брало шлюб в Києві, вінчав православний священик», – цими словами розпочала тематичний урок «Іван Франко: таємниця сповіді» наукова співробітниця музею Ірина Сопотницька, який відбувся напередодні відзначення 109-х роковин смерті Івана Франка а садибі Франків.

Тема останньої сповіді Франка є досить суперечливою, навіть сьогодні. Цю тему дуже скурпульозно дослідив знаний франкознавець, заступник директора з наукової роботи Дому Франка Ігор Медвідь.

Пані Ірина Сопотницька, спираючись на дослідження пана Ігоря розповіла юним відвідувачам заповідника «Нагуєвичі» про останні дні та години Івана Франка.

Отже, десь передчуваючи свою смерть, Іван Франко попросив, щоб привели йому священика для сповіді – продовжила Ірина Іванівна свою розповідь. Спершу йому привели о. Володимира Гургулу, якому поет відмовився сповідатися через різні політичні переконання. Зрештою саме він 31 травня провадив церковний чин похорону Івана Франка

І, напевно, остання сповідь Франка відбулася б простіше, якби не одна проблема: у Львові на той час було дуже мало православних священиків.

Отця Теодозія Галущинського, в майбутньому ректора духовної семінарії у Львові, тоді ще молодого священника,  закликав о. ігумен. Саме о. Теодозія він попросив відвідати Франка та уділити йому тайну сповіді. Отець Галущинський завітав до Франка, але спочатку розмова йшла важко. Та згодом вони розговорилися. Після двох годин розмови хворий ослаб і монах залишив його відпочивати. По кількох днях, о. Галущинський знову навідався до Франка, помітивши, що стан його здоров’я дуже погіршився. Відтак монах майже відразу спробував перейти до теми сповіді, але намовити поета таки не зміг. Втім, наприкінці розмови Франко сказав йому: «Прийдіть ще раз до мене, бо я люблю з Вами говорити». Отець Теодозій відповів: «Добре, прийду, може й завтра». Монах ще не знав, що то була їхня остання розмова. Зранку о. Галущинський пішов на інший похорон, і після обіду мав намір зайти до Франка, але на похороні дізнався, що вночі серце поета перестало битися. Це було 28 травня 1916 року.

Як свідчить Франків небіж Василь, син Онуфрія, «в одній кімнаті Франкового дому висів образ Богоматері, обвішаний вишиваними рушниками, перед ним стояла лямпадка».

Хоча поет помер без сповіді, але намір це зробити мав. Він був фактично за крок до цього рішення. Ось тільки в непростий час війни не знайшлося священика, якому би Франко відкрив свою наболілу душу.

Справді гідним сповідником Франка міг би стати митрополит Андрей Шептицький. Однак, знову ж таки, обставини склалися несприятливо для Івана Франка. Митрополит Шептицький з 1914 до початку 1917 року перебував в Росії на засланні. Зважаючи на його особисту повагу до Івана Франка, не має сумнівів, що він би особисто прийшов до поета, аби полегшити йому перехід в інший світ. Однак Франко помер перш ніж митрополита випустили з ув’язнення.

Та все ж Митрополит Андрей відправив панахиду за Іваном Франком 24 квітня 1917 року в Києві, в католицькому костелі.

Заповідник «Нагуєвичі» цими вихідними відвідала відома поетеса Ганна Гайворонська. Це про неї на творчому вечорі поетеси, який відбувся в лютому 2011 року в Будинку літераторів Спілки письменників України, відомий український поет Дмитро Павличко зазначив, що її вірші є «на рівні світових зразків». А про її вірш « Бог» відомий поет і правозахисник Микола Руденко в газеті « Літературна Україна» написав цілу статтю, в якій він висловив таку думку, що якби так сталося, що молода поетеса Ганна Гайворонська взагалі більше нічого не написала, то і тоді б її знали лише завдяки одному віршові «Бог», який став відомим широким колам українського читача.

Екскурсію для пані Ганни провела наукова співробітниця музею Любов Плюйко. Гостя була дуже задоволена, про залишила запис в книзі відгуків: «Я під великим враженням від відвідин музею Івана Франка. Пройтися стежками, якими ходив великий Каменяр, відчути його дух, ознайомитися з родинними реліквіями – це було моєю великою мрією. Дух Франка відтепер буде зі мною, у моїх віршах. Слава великому Каменяреві. Слава Україні».

Довідково:

Творчість поетеси Ганни Гайворонської є невід’ємною частиною сучасної української літератури. Саме їй належать слова: «Луганщина – світанок України», що стали візитною карткою області.

Ганна Гайворонська – поетеса, член Національної спілки письменників України, нагороджена медаллю «Будівничий України», золотою медаллю спілки письменників України, має обласні відзнаки. Вона закінчила Кремінське медичне училище та факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Самостійно вивчила українську мову. Навчання в Київському державному університеті дало їй змогу наблизитись до мовної стихії, відчути слово як матеріал, з якого творяться духовні цінності. Працювала в редакціях обласної та районних газет.

Перші вірші поетеси надруковані в місцевій райгазеті та в обласній молодіжній газеті «Молодогвардієць». 1988 року вийшов поетичний збірник «Перший поцілунок», за який авторку прийняли до членів Спілки письменників України. Автор 12 поетичних книжок. Віршам Ганни Гайворонської властиві драматичність, пристрасність, ліризм, правдивість.