Працівники ДІКЗ «Нагуєвичі» частково повторили пройдений Іваном Франком шлях під час мандрівки 1884 року

Цьогоріч минає черговий ювілей пов’язаний з постаттю Івана Франка як одного з батьків-засновників українського туризму. У 1883 р. І. Франко організував Етнографічно-статистичний гурток, який пізніше реорганізувався в «Кружок для устроювання мандрівок по ріднім краю». Результатом постійних мандрівок самого Каменяра стали численні публікації фольклорних та етнографічних матеріалів, теоретичних праць з етнології та етнографії, які і в наш час мають наукову та історичну цінність.

Під безпосереднім впливом краєзнавчої діяльності І. Франка на території Східної Галичини у 1883-1889 рр. відбуваються шість щорічних просвітницьких мандрівок передової студентської молоді. Про них збереглися описи, які були надруковані в різних виданнях газети «Діло» у 80-их роках XIX ст. Треба зазначити, що першу спробу їхнього узагальнення зробив І. Крип’якевич у цікавому історико-краєзнавчому нарисі «З історії галицького краєзнавства» Улітку 1884 р. І. Франко організував і провів мандрівку української молоді в Карпати, яка набула значення вагомої національно-просвітницької та політичної акції. Обґрунтовуючи мету цієї подорожі, він писав: «Молодіж наша підняла думку устроювати вандрівки по краю, щоб, з одного боку, самій ознайомитися з життям та економічним побутом рідного народу, з красою і природними скарбами та історичними пам’ятниками свого краю. Мандрівки руської молодіжі стрічені були дуже симпатично цілою нашою інтелігенцією». Мандрівка зібрала досить велику кількість учасників. Подорож почалася 27 липня 1884 р. з м. Дрогобича, де студенти оглянули пам’ятку українського дерев’яного будівництва XVIII ст. – церкву Юра, звідти учасники поїздом доїхали до м. Борислава, з нього подалися пішки вздовж річки Мразниця до Східниці, зі Східниці маршрут проліг через села Урич – Підгородці – Крушельниця – Корчин – Верхнє Синєвидне – Розгірча – Бубнище (скелі Довбуша) – Поляницю – м. Болехів. З Болехова – на Гошів, а потім Долину – Калуш – Станіслав – Коломию – Делятин – Микуличин – Ворохту. З Ворохти учасники піднялися на гору Говерла, Шпиці, Піп Іван, а потім спустилися до сіл Буркут, Жаб’є, Устеріки, звідти сплавом на плотах по Черемошу до Кут. Загальна протяжність цього маршруту становила біля 400 км. Із них на возах – 220 км., пішки – 137км. і 28 км. сплавом на плотах. Обґрунтовуючи навчально-виховну функцію мандрівництва, І. Франко привертав увагу до політики таких розвинутих країн, як Німеччина, Данія, Швеція у яких краєзнавство було одним з важливих предметів шкільного навчання. Він вбачав у краєзнавстві необхідну складову, насамперед, національного виховання, підкреслював, що не може бути свідомого українця без знання про минуле і сучасне свого краю, свого народу.

Вчора, погожого жовтневого дня, колектив працівників ДІКЗ «Нагуєвичі» частково повторив пройдений Каменярем шлях під час мандрівки 1884 року. Маршрут нашої експедиції пролягав через давні центри солевидобутку Франкового краю: Стебник, Колпець, Уличне (з німецькою колонією Ґассендорф) і далі давнім соляним шляхом до села Гірне – малої батьківщини знаменитого графіка, маляра і письменника Едварда Козака; командир сотні УСС, учасника Листопадового зриву у Львові, згодом монаха-василіянина Григорія Труха. Але безперечно найвідомішим уродженцем Гірного є видатний український архітектор та громадський діяч Василь Нагірний. Сотні храмів збудованих за його проектами є Окрасою Галичини, два з них ми мали змогу побачити в Уличному і Стебнику(тут щоправда за планом його сина Євгена).

Побували ми і в селі Доброгостові де народився батько української тіловиховної традиції, товариш Петра Франка – Іван Боберський. Далі наш маршрут пролягав через села Довголука та Воля-Довголуцька, та населений пункт з милозвучною назвою Любинці – тут народився видатний педагог, просвітянський і громадський діяч на Закарпатті Володимир Бірчак і багато років учителював і творив композитор Роман Савицький – автор Гуцулки Ксені і Червоних маків. Проїжджаючи повз с. Розгірче з давнім печерним монастирем ми повернули до мостової переправи через річку Стрий в Нижньому Синьовидному. Власне саме з цього моменту наш шлях повністю співпадає з дорогою якою вів своїх друзів Іван Франко у 1884 році.

Переїхавши по-осінньому бурхливий стрий ми опинилися в с. Тишівниця, на його окраїні, над самою р. Стрий височіють стрімкі Княжі скелі: Ханська, Ярославна і власне Княжа. Підйом на них не для слабкодухих але того хто здолає цей шлях чекає винагорода – неймовірної краси панорама на долину річки Стрий і навколишні гори. Помилувавшись їхньою красою ми попрямували до с. Труханів, останнього села в цьому напрямку, далі гірський хребет і вже починається Івано-Франківська область. Мальовничою але доволі складною і небезпечною гірською стежиною посеред осіннього букового лісу через годину підйому ми нарешті дійшли до головної мети нашої мандрівки – легендарних Скель Довбуша, поблизу сіл Бубнище і Поляниця.

Комплексна пам’ятка природи «Скелі Довбуша» лежить на висоті 668 м над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м, що утворились більше 70 млн років тому на дні палеогенового моря. Кам’яний лабіринт завширшки 200 м тягнеться серед буково-смерекового лісу зі сходу на захід майже на 1 км.

За переказами, у XVII–XVIII ст. тут таборували опришки, які використовували печери під сховище.

Унікальний скельний комплекс названий на честь легендарного опришка Олекси Довбуша. Це неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель, каменів, що нагадують дивовижних істот, покраяне глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками.

Про Бубнище свого часу писав Іван Франко у своєму творі «Бубнище», Михайло Грушевський визначив Скелі Довбуша як оборонний скельно-печерний комплекс. Першим дослідником скель був Іван Вагилевич.

Ми мали змогу особисто оцінити всю красу і водночас суворість цього чуда природи і навіть пройти через ущелину, яка має в найвужчому місці не більше як 50 см. Поверталися вже коротшою але набагато стрімкішою стежкою до Труханова.

Справді прекрасний наш край, особливо восени коли гори одягаються в різнокольорові шати, а земля вкрита золотом опалого листя!