До 160-річчя Митрополита: презентація «Взаємини Андрея Шептицького та Івана Франка»

Сьогодні, 29 липня, минає 160 років від дня народження Андрея Шептицького – однієї з найвизначніших духовних постатей в історії України, мецената, провідника національної ідеї та митрополита УГКЦ, чия спадщина й досі надихає та об’єднує українців. З нагоди цієї дати в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбулася Презентація «Взаємини Андрея Шептицького та Івана Франка», яку підготувала та провела заступник директора музею з наукової роботи Лілія Хміль.

У радянські часи Івана Франка часто представляли як атеїста, хоча насправді він не був атеїстом, а його віра була складним і особистим питання.

Але спогад письменника і літературознавця Миколи Голубця, в якому він наводить такі слова Франка: «Наша молодіж не знає Св. Письма, вважає його непотрібним до читання. Коли б мав дати вам якусь пораду, особливо молодим, то я би радив частіше сповідатися і приступати до Св. Тайн, і в той спосіб наближуватися до Бога…» руйнує радянську догму.

Про взаємини та неодноразові зустрічі Андрея Шептицького та Івана Франка у своїх споминах неодноразово згадує дочка Франка – Анна. Зокрема приїзд Андрея Шептицького до них додому: «Знаменною подією в нашім домі були відвідини митрополита Шептицького. Видно, що візита митрополита була заповіджена, бо тато вийшов напроти нього аж до візника і з висловами пошани ввів його до своєї кімнати. Тато замолоду цікавився постатями з Святого письма, життям мучеників, апостолів. Годинами просиджував у бібліотеках, пильно студіюючи старі церковні книги. У його бібліотеці були не одні цінні, в грубих обкладинках, пошкоджених молями, писані «кирилицею» старовинні книги, які він придбав або на приходствах, або в антикварнях. Знаючи про це, митрополит зайшов до тата продискутувати деякі для нього цікаві питання (здається, тоді йшла дискусія про Йоасафа і Варлаама)».

У 1913 році під час відзначення 40-річного ювілею літературної праці Франка, Іван Якович сидів між гостями у передньому ряді, а не в президії, і літературознавець Роман Чубатий, згадує, що до зали Франка впровадив під руку митрополит Шептицький, і це викликало гучні оплески.

Також Лілія Хміль розповіла відвідувачам музею той факт, що Андрей Шептицький не міг бути на похороні Франка, оскільки в той час був у засланні. Але відомий факт, описаний у спогадах Анни Франко-Ключко про те, що митрополит Андрей Шептицький в 1917 році у Києві на її прохання відправив панахиду за Іваном Франком.

Ось цей уривок з її споминів «Іван Франко і його родина»: «Третя і остання зустріч [з митрополитом Андреєм Шептицьким] була в Києві в 1917 році, в першу річницю смерти мого тата Митрополит, звільнений російською владою з заслання, приїхав до Києва і тут задержався, вичікуючи дозволу повернутися до Львова. У мене з’явилося бажання, щоб ніхто інший, а Митрополит відправив панахиду по татові, і з тим бажанням я пішла до нього. Мене стрінув о. Мих. Цегельський у скромно лаштованій вітальній кімнаті. Почувши з чим прийшла, він заявив мені: це річ немислима, тато вмер без Бога, і Митрополит напевно відмовиться. На ці його слова – з сусідньої кімнати вийшов сам Митрополит і, звертаючись до о. Цегельського, заявив: «Ви помиляєтеся, отче, тим більше за таких людей ми повинні молитися». Потім звернувся до мене, привітався і дав свою згоду. Панахида відбулася в католицькім костелі. Церква була вщерть виповнена народом, по панахиді Митрополит промовив, згадуючи тата в словах піднесених і зворушливих…».