Квітень – місяць, що дарує людям зазвичай приємні спогади, адже, це свято Благовіщення, це Вербна Неділя, це Великдень і це, зрештою, час, коли природа прокидається від затяжного зимового сну.

Квітень – місяць, що дарує людям зазвичай приємні спогади, адже, це свято Благовіщення, це Вербна Неділя, це Великдень і це, зрештою, час, коли природа прокидається від затяжного зимового сну. Напевно так і було б у родині Івана Франка, якби не раптова смерть батька у квітні 1865 року, і якби не смерть його Андрійка. 21 квітня 1913 року серце письменника охопить невимовний сум за втраченим сином, душевний біль буде супроводжувати Франка до останніх днів. Смерть раптова від епілептичного нападу. У засвіти відійшов той, кого назвали на честь Андрія Первозванного, адже він був первістком у молодого подружжя Франків – Ольги та Івана. І народився у переддень літнього Андрія 16 липня 1887 року.

Андрій був справжнім старшим братом для своїх молодших братів Тараса та Петра і сестри Анни та найкращим опікуном батька. Для хворого письменника він став другими руками, його ангелом хоронителем. Як колись в дитинстві із батьком, так тепер із сином їх пов’язував особливий духовний зв’язок, були подібні вдачею. Андрій багато читав, мав надзвичайну пам’ять (як батько), і «великий засіб знання». Мав глибокі знання німецької культури та літератури. У Галицьких та гуцульських селах збирав та записував фольклор. Андрій супроводжував батька на лікування до містечка Ловрани в лютому 1909 року, а з 1909 по 1913 – по Галичині та Буковині, де І.Франко читав поему «Мойсей». Також батько із сином часто любили прогулюватись лісом, збирати гриби та ягоди. Життя Андрія обірвалось у ювілейний для батька рік – рік святкування сорокаліття творчої діяльності.

Андрій Іванович Франко за свої 25 років – науковий дослідник фольклористично-етнографічного доробку Г.Ількевича, перекладач, креативний співробітник, секретар, помічник та опікун І.Франка.