Лекція-спогад «Уляна Єдлінська» відбулася в заповіднику «Нагуєвичі»

Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі» і надалі продовжує серію лекцій про дітей та внуків Івана Франка, їхніх друзів і знайомих. Багато з них залишили величезний вклад у розвиток української філології, бібліографії, культурології. Ось, для прикладу близькі подруги внучки Івана Франка – Зеновії були відомі особистості – Марія Вальо та Уляна Єдлінська.

Про Марію Вальо – багаторічну працівницю Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, визначну дослідницю бібліографічної спадщини Івана Франка – вже розповідалося у стінах нашого музею. То ж сьогодні відбулася ще одна цікава лекція-спогад про не менш відому подругу Зеновії Франко – Уляну Єдлінську. Для учасників гуртка «Екобойки» з селища міського типу Бориня, які навчаються в Турківській гімназії №1 ім. О. Ільницького лекцію провела наукова співробітниця музею Галина Топільницька. Учням було цікаво почути про свою землячку, адже Уляна Єдлінська народилася 7 червня 1924 року в місті Хирів.

Уляна Єдлінська – відомий філолог-джерелознавець, видатний український культуролог, кандидат філологічних наук з 1956 року, дійсний член НТШ з 1992 року.

В 1949 році закінчила Львівський державний університет імені Івана Франка.  Протягом 1949-1972 років працювала в системі АН УРСР – спочатку у Львівському відділі Інституту мовознавства, з 1951 року – в Інституті суспільних наук.

Звільнена в 1972 році в період репресій проти національно свідомої інтелігенції.

Ось, як вона згадує цей період свого життя у «Спогадах про Марію Вальо»: «Переломним став 1972 рік – рік посилення репресій проти української інтелігенції, зокрема, вчених. Нас трьох – Марійку (Вальо), Ліду Коць-Григорчук і мене – було звільнено з роботи в Інституті суспільних наук АН УРСР. Наша четверта товаришка Зеня Франко в Києві разом з нами пройшла тяжкі випробування і переживання – вона зазнала політичних цькувань і провокацій – її змушували публічно каятися і відрікатися. В нашому житті розпочався новий етап – Марійка тут же почала працювати в академічній бібліотеці у Львові, а ми з Лідою ще рік були безробітними. І щойно потім нас обох, а також Ярослава Дашкевича (звільненого тоді з Музею етнографії), взяли на роботу до Історичного архіву УРСР у Львові. Тут ми зіткнулися з невідомими для нас завданнями, змушені були освоювати специфіку архівної справи, історії, допоміжних історичних дисциплін. Мої майже 18 років праці в архіві залишили по собі наукові й людські контакти, які збереглися на все життя».

У 1974-1989 роках Уляна Єдлінська працювала науковою співробітницею, завідувачкою відділу публікацій Центрального державного історичного архіву України у Львові. З 1989 року – старшою науковою співробітницею відділу української мови Інституту суспільних наук (тепер Інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України, Львів).

Вона автор багатьох студій з історії української мови, дослідниця пам’яток писемності ХVII– ХVIII століть, укладач «Словника староукраїнської мови XIV–XV ст.», «Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.», «Польсько-українського словника». Їй належать дослідження про визначні постаті нашої національної науки: Івана Крип’якевича, Іларіона Свєнціцького, Кирила Студинського, О. Горбача та інших.

У 2001 році нагороджена орденом Княгині Ольги 3-го ступеня. Померла Уляна Єдлінська 9 грудня 2016 року, похована у Львові.