Біографічний екскурс: Євген Сверстюк (10 квітня об 11 год.)

Євген Сверстюк народився 13 грудня 1928 року в с. Сільце (Горохівський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка, нині Горохівського району, Волинська область, Україна). Батьки – селяни.

Освіта – Львівський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету (1947-1952), потім – аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України (1953-1956).

Працював учителем української мови в м. Почаїв (1952), с. Богданівка Підволочиського району (1953), викладачем української літератури Полтавського педагогічного інституту (1956-1959), старшим науковим працівником НДІ психології (1959-1960), завідувачем відділу прози журналу «Вітчизна» (1961-1962), старшим науковим працівником відділу психологічного виховання НДІ психології (1962-1965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965-1972).

1965 року в Одеському університеті захистив дисертацію на ступінь кандидата педагогічних наук.

У 1959, 1960, 1961, 1965 (за виступи проти дискримінації української культури), 1972 (за промову на похороні Дмитра Зерова) роках його звільняли з роботи за політичними мотивами. Переслідуваний протягом років за участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів, у січні 1972 року – заарештований і в березні 1973 засуджений за статтею виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до семи років таборів, відбував у Пермській області. З жовтня 1983 до 1988 працював столяром на київській фабриці індпошиву № 2.

Влітку 1987 року з Сергієм Набокою, Олесем Шевченком, Ольгою Гейко-Матусевич, Віталієм Шевченком, Миколою Матусевичем та іншими створили Український культурологічний клуб (УКК). Влітку 1988 року разом з товаришами із УКК відзначили біля пам’ятника св. Володимиру 1000-ліття Хрещення Русі в день початку «офіційного святкування» у Москві, незважаючи на «тупцяння чоловіків у чорних капелюхах». Інформацію про подію масово передруковували за кордоном.

Після проголошення незалежності України був активним ідеологом дерадянізації країни. Широко відомі його публікації, присвячені подоланню радянського спадку в духовному житті.

Нагороджений Орденом Свободи «…за видатні заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, мужність і самовідданість у відстоюванні прав і свобод людини, плідну літературно-публіцистичну діяльність та з нагоди Дня Свободи…». Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня» — створеного у 2011 році об’єднання українських інтелектуалів та громадських діячів. У її складі був одним з авторів Національного акту свободи — пропонованого Верховній Раді України суспільного договору, який був опублікований 14 лютого 2014 року і мав на меті знайти шляхи виходу з політичної кризи.

Помер 1 грудня 2014 року на 86 році життя.