Цікаві факти

Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15 років.

Коли Франкові було 9 років, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя.

За усе своє життя Іван Якович написав приблизно шість тисяч творів.

Під час навчання в гімназії Франко захопився колекціонуванням книг. Митець зібрав колекцію з більше ніж 500 примірників різними мовами – не тільки українською, а й польською, німецькою та іншими. Деякі твори він перекладав українською самостійно.

Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»).

Уже гімназистом Франко виявляв надзвичайні здібності – наприклад, він міг чи не дослівно переказати розповідь викладача. На уроках, які вважав нецікавими чи непотрібними, він сидів за останньою партою та читав Шекспіра. До речі, переважно в німецькому перекладі.

За своє життя опанував 19 мов, з яких щонайменше п’ятьма регулярно писав твори. Українською він перекладав з 48 мов, що було однією з причин того щоб колеги називали його «академією в одній особі».

За своє життя Іван Якович вигадав та використав чимало літературних псевдонімів і криптонімів (близько 100): підписував свої твори як Віршороб Голопупенко, Мирон, Живий, Джеджалик, Брут Хома, Кремінь тощо.

Саме Іван Франко вважав за краще, аби галичани називали себе українцями, а не русинами. Він поширював ідею, що «ми маємо почувати себе українцями без офіційних кордонів».

Іван Якович смачно готував каву. Іван Франко понад усе любив збирати гриби. Їх варили, смажили, сушили на зиму. Донька пише: «Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата». Також мав хобі – рибалка. Ніколи не втрачав можливість піти порибалити.

Митець був невибагливий у гастрономічних вподобаннях: снідав булкою з кавою, обідав супом з додаванням квасу, грибів чи кропиви, квашеними овочами. Також любив випити вина, поважав медовуху, але ніколи не палив.

Після свого другого арешту 1880-го Франко ледь не помер із голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість «На дні» й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.

Як писав сам поет, «Тричі являлась мені любов…». До нас дійшли імена трьох жінок, яким він віддавав своє серце – це Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська. Але свою руку він запропонував освіченій і досить заможній киянці з прогресивними поглядами Ользі Хоружинській.

Ледь не запізнився на власне весілля з Ольгою Хоружинською. У кабінеті батька нареченої знайшов стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша.

У 1886 році Іван Франко одружився. Його дружиною стала Ольга Хоружинська. Була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їй не була чужа ідея відродження України. Познайомившись із Франком, вирішила стати його дружиною й помічницею та присвятити своє життя чоловікові. Разом подружжя виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра, Анну.

Дні народження Іван Якович завжди святкував у родинному колі. Сімейною традицією стало випікання дружиною Ольгою пирога із написом ТАТО. Про це згодом писала у своєму есе їх донька Анна.

Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Українська радикальна партія та перший її голова, автор програми.

Неординарність цієї людини полягала ще й в пристрасті до індійської культури. Франко намагався читати в оригіналі індійську літературу, написану санскритом, та вивчав різні філософські твори, деякі з них перекладав українською.

Неможливо не згадати про те, що саме Франко переклав біблійну книгу «Буття» українською мовою.

Франко обожнював вишиванки та носив їх чи не щодня. Саме він започаткував новий стиль, поєднуючи класичні європейські костюми та традиційні українські вишиванки.

Вдома родина Франків мала справжній невеликий зоопарк, де постійно мешкали кролики та собаки, а також іноді травмовані тварини, яких лікували діти.

Іван Франко – єдиний український письменник, номінований на Нобелівську премію в галузі літератури, але він так її і не отримав, бо помер за кілька місяців до вручення.

Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» – так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»

Останні сім років писав лівою рукою, бо права була паралізована. Систематизува­ти та упорядковувати матеріали йому допомагав син Андрій. Двоє синів Івана Франка (Пе­тро і Тарас) вступили до складу легіону Українських січових стрільців.

Саме Франко одним з перших спрогнозував крах соціалістичної ідеології марксизму, а державу з таким устроєм назвав тюрмою. Релігійні погляди Франка і досі не визначено – радянська влада називала його атеїстом, а деякі дослідники стверджують про його глибоку віру та товариські відносини з галицькими священиками та навіть з митрополитом Андреєм Шептицьким.

Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові, на чужих руках – сини були у війську, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей ховали в чужій вишиваній сорочці, в «позиченій» ямі на шість домовин. В окремій могилі перепоховали Івана Франка через 10 років.

В інституті германістики Віденського університету, в якому Іван Франко успішно захистив докторську дисертацію, встановлена меморіальна дошка Іванові Франку. Відкрита 29 жовтня 1993 року. На Постгассе, 8 знаходиться погруддя письменникові. Пам’ятник був відкритий 28 травня 1999 року. Пам’ятна дошка також встановлена на будинку, в якому жив письменник за адресою: Відень, Віпплінґерштрассе, 26.