Фотовиставка-презентація «Шістдесятники. Іван Дзюба»

Його називали «прапором шістдесятництва» та «совістю нації». Його праця «Інтернаціоналізм чи русифікація», власноруч розіслана в усі найвищі інстанції в 1965 році, мала ефект бомби: спочатку її намагалися спростувати, викликаючи автора на «профілактичні бесіди», щоб переконати в хибності його висновків; пізніше – заборонити. Але, випущена на волю, вона була перевидана за кордоном англійською, французькою, російською, італійською та китайською мовами, тиражувалася сотнями рукописних, друкованих чи перефотографованих примірників і за короткий час стала одним із найвідоміших зразків самвидаву. Що, зрештою, і стало підставою для арешту автора.

То ж, з нагоди 92-ї річниці від дня народження Івана Дзюби в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбулася фотовиставка-презентація «Шістдесятники. Іван Дзюба» та лекція для відвідувачів музею про українського літературознавця і критика, дисидента радянських часів, активного учасника руху за незалежність України, лавреата Державної Премії ім. Тараса Шевченка, Героя України, Академіка НАН України. Цей захід підготувала та провела наукова співробітниця музею Галина Топільницька.

Народився Іван Михайлович Дзюба 26 липня 1931 року в селі Миколаївка біля Волновахи. Сам Дзюба говорив, що пам’ятає, як бабуся терла кору, щоб прогодувати його, дворічного, і всю родину, і що мама, яка працювала санітаркою в лікарні, розповідала вдома, як до них привозили виснажених голодом людей.

4 вересня 1965 року Іван Дзюба з розкішним букетом квітів піднявся на сцену кінотеатру «Україна», щоб привітати знімальну групу свого друга Сергія Параджанова з прем’єрою фільму «Тіні забутих предків», який встиг уже отримати кілька престижних премій на міжнародних кінофестивалях. Вручивши квіти художниці по костюмах Лідії Байковій, він підійшов до мікрофона і сказав: «У нас велике свято. Але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді». У залі увімкнули сирену, щоб заглушити слова промовця, але він і далі називав імена заарештованих у серпні дисидентів: Іван Світличний, Святослав Караванський, Михайло та Богдан Горині, Іван Гель… Присутній у залі В’ячеслав Чорновіл схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». За спогадами Романа Корогодського, на весь переповнений зал підвелося людей 50-60.

Саме ця та інші світлини розмістилися в адміністративному будинку садиби-музею в Нагуєвичах і гості ДІКЗ мають змогу їх переглянути.

У 1972 році Дзюбу виключили зі Спілки письменників України, а в 1973-му засудили до п’яти років ув’язнення і п’яти років заслання. Пізніше дисидента помилували.

Наприкінці 1980-х років Іван Дзюба знову повертається в активне громадське і політичне життя України. Коли у суспільстві стало відчутно, що радянська епоха добігає кінця, Дзюба став одним із засновників Народного руху України й редактором журналу «Сучасність». З грудня 1992 року обіймав посаду другого міністра культури України. За часів незалежності Іван Дзюба став Героєм України та лауреатом державної премії ім. Тараса Шевченка.

Помер 22 лютого 2022 року в Києві в 90-річному віці.