Хто ж такий Антін Манастирський, полотна якого знаходяться в музеї Івана Франка в Нагуєвичах?

Щодня до Літературно-меморіального музею Івана Франка приходять багато нових відвідувачів. Та навіть серед тих, хто вже не вперше відвідує Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі», не всі звертають увагу на художні твори, що прикрашають його стіни. Серед багатьох експонатів музею тут знаходяться дві унікальні картини відомого українського художника і графіка Антіна Манастирського: «Іван Франко серед дітей рідного села» та «Старі Нагуєвичі», які він написав, у 1948 році. Чим вони унікальні? Тим, що вони були створені, власне, для музею і в багатьох джерелах про творчість художника про них навіть не згадуються. Можна припустити, що для дослідників Антіна Манастирського вони, можливо, навіть не відомі.

Цікава біографія художника, який народився 2 листопада 1878 року в мальовничому селі Завалів, на Тернопільщині. Дитинство майбутнього митця минало. А ще хлопчина дуже любив бувати в поштовій конторі – там працював його батько, увагу малого приваблювали яскраві поштові марки, журнали й листівки. Так у малого поступово проявився інтерес до мистецтва. Після смерті батька, сім’я залишилася без коштів. Щоб вижити, мати продала все збіжжя й переїхала з трьома дітьми до Станіславова.

По закінченню «народної школи» Антін вступив до реального училища та влаштувався в майстерню літографії. Саме там хлопець спробував себе в малярстві. Копіюючи картини видатних митців, твердо вирішив стати художником.

У 1895-му Манастирські перебралися до Львова й тут 17-літній юнак вступив до артистично-промислової школи в клас живопису. Під пильним наглядом висококваліфікованих фахівців швидко опанував основи, і вже на другому курсі його роботи помітило керівництво школи.

У той період Антін долучився до Товариство розвитку українського мистецтва, де проявив себе як перспективний художник. Тут він знайшов свій напрямок у живописі й залишився вірним йому на все життя.

У 22 роки Манастирський вперше експонувався на художній виставці. Представлені роботи – карпатські пейзажі. У майбутньому в його картинах з’явиться головний герой, який буде присутнім майже на всіх полотнах – бідний український селянин.

У 1900-му Антін поїхав вдосконалювати свою майстерність до Кракова й вступив до Академії красних мистецтв. Він відвідує виставки й заняття, багато часу проводить у музеях, читає чимало української літератури.

За п’ять років Антін повернувся до Львова й одразу ж поринув у мистецьке життя. На виставці митців Західної і Наддніпрянської України експонував свої пейзажі. Із того періоду саме цей жанр посів провідне місце в картинах художника. Щороку їздив карпатськими селами, надихаючись на нові роботи.

Ще один герой його картин – козаки – відважні воїни, які ціною своїх життів захищали незалежність України. Саме їхні славетні подвиги наснажували митця творити картини, що стали безсмертними творами Манастирського. Також він неодноразово звертався до образів людей тяжкої праці, селян-бідняків, літніх людей, жебраків із торбою за плечима.

Також виділяють популярні роботи: «На водопої», «На могилі», «Ой під гаєм, гаєм», «Прощавайте, товариші», «Вчора і сьогодні», «Розвідники» та багато інших.

До початку Першої світової Антін ілюстрував дитячі книжки. У 1920-му львівське видавництво замовило художнику проілюструвати Біблію. Вибір видавництва був не випадковим, адже окрім малярства Манастирський зарекомендував себе як майстер монументальної пластики, розписував церкви й іконостаси, писав ікони. Оздоблена художником Біблія побачила світ у 1926-му. До неї майстер створив понад 50 малюнків й оформив обкладинку. До найкращих творів у дослідники відносять: «Портрет матері», «Криворівня», «Портрет Т. Г. Шевченка», «Автопортрет», «Запорожець», «Паламар», «За світ встали козаченьки» та інші.

У 1940 році, після радянської анексії західноукраїнських земель, Антін Іванович став членом Спілки художників України. Його роботи експонувалися, окрім Львова, у Харкові, Києві та інших містах. Під час Другої світової багато робіт Манастирського було безповоротно втрачено.

У повоєнні роки до художника прийшло всенародне визнання. Його картини побували на виставках у Ризі, Таллінні, Вільнюсі, Кракові, Варшаві тощо.

У 1952-му у Львові картинна галерея організувала персональну експозицію Манастирського. Тут були представлені понад 100 робіт художника. А вже за рік йому присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, у 1957-му – народного художника України. Ще за життя він говорив: «Я мріяв, щоб думи мої, які я втілював у своїх картинах, були близькі та зрозумілі народові».

Помер Антін Манастирський 15 травня 1969 року. Поховали художника на Личаківському цвинтарі в родинному склепі. Наразі його роботи зберігаються в музеях Львова, Києва, Полтави, Дніпра, Миколаєва та в приватних колекціях. Та, як виявляється, і в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі».