Марія Шутко провела надзвичайно цікаву тематичну розповідь «Франкова Ясениця-Сільна»

Багато цікавої інформації можна знайти про життя Івана Франка в його рідному селі Нагуєвичі. Але наукова співробітниця музею Марія Шутко підготувала не менш цікаву розповідь, про те як пов’язане життя родини Франків із сусіднім селом – Ясениця-Сільна. Символічно, що відвідувачами, які слухали розповідь були учні зі славного міста Рогатина, батьківщини Насті Лісовської, відомої як Роксолана. А перша згадка про місто датується 1184 роком, коли поселення входило до Галицько-Волинського князівства під проводом князя Ярослава Осмомисла і в 1415 році отримало Магдебурзьке право.

Подаємо розповідь Марії Шутко повністю, оскільки вона вартує окремої публікації в поважному історичному журналі:

«Ясениця-Сільна батьківщина матері видатного українського письменника Івана Франка. Де вона народилася – невідомо, але від малих літ виховувалася у цьому селі.

Тут починав свою науку Іван Франко, коли жив у свого вуйка Павла Кульчицького. Це він навчив малого Івася читати по-українськи за десять днів. Бабуся Людвика Кульчицька, яка жила поруч, дуже любила свого онука, пишалася його успіхами в школі, де він був найкращим учнем. Бабуся і родина Павла Кульчицького стали для Івася справжньою сім’єю.

З Ясениці родом вітчим Григорій Гаврилик, за якого після смерті батька, Якова Франка, вийшла заміж мати І. Франка. Як згадували сучасники, він був грамотний чоловік, працьовитий, на вітер слів не кидав. Працював на нафтопромислах в місті Бориславі. Для нагуєвичан він був чужим, але його поважали за те, що був добрим господарем, любив у всьому порядок. Напротязі 20 років був війтом в Нагуєвичах. З Марією Франко прожив сім років, від їхнього шлюбу народилася дочка Юлія, яка вийшла заміж за ясеницького коваля Михайла Багрія. Впродовж всього життя Григорій Гаврилик допомагав Іванові Франку в найважчі години його життя.

З Яснениці була мачуха Івана Франка Марія Терлецька – вродлива і добра душею жінка. Дітей у неї не було. Дуже добре, як до рідних ставилася до дітей Марії Франко, яким вона замінила маму. І зараз у Ясениці проживає велика родина І. Франка по матері Марії Кульчицькій.

В селі найкращими друзями Івана Франка були Яків Олексовський, Степан Сеньків, Іван Яцуляк, Михайло та Іван Кобилецькі. З Ясениці походив відомий вчений-кібернетик Василь Чапля – член уряду Президента Карпатської України Августина Волошина, а згодом професор Українського Вільного університету у Празі.

Ясениця-Сільна належала до найвідоміших в окрузі сіл. Тут була відкрита перша на Дрогобиччині читальня «Просвіта», товариства «Січ», «Сокіл», філія «Сільського господаря».

Син Степана Сеньківа Микола організував хоровий колектив. директором якого був Юліан Гаврилик.

Проживаючи у Львові І. Франко не забував своїх друзів. Приїжджав до них, присилав свої твори, був на відкритті читальні.

Яків Олексовський і Дмитро Волянський їздили до Франка у Львів, а коли він захворів то допомагали йому та його родині.

Коли Іван Франко помер, ця звістка схвилювала ясеничан. Управа читальні «Просвіта» надіслала телеграму до НТШ ім. Тараса Шевченка з приводу його смерті, а громада села відрядила на похорон у Львів Якова Олексовського.

Проживала в с. Ясениці Розалія Гаврилик. Її дядько Михайло Кобилецький у місті Городку, працював адвокатом, дружив з Франком. Там вона, молода дівчина, вперше побачила письменника, завжди виступала зі спогадами про нього, брала активну участь у підготовці, до 100-річчя від дня народження І. Франка.

У 1960 році ясеничани вирішили відкрити кімнату-музей І. Франка. Приміщення виділили в сільській бібліотеці, де бібліотекаром працювала Дарія Терлецька – випускниця Нагуєвицької середньої школи. В цьому їй дуже допомагала Розалія Гаврилик. Працівника Музею Івана Франка в Нагуєвичах виділили для цього 60 експонатів. Жителі Ясениці шукали різних можливостей, щоб поставити пам’ятник Тарасу Шевченку. Перший пам’ятник в селі поставили давно. Встановив його Григорій Коссак, коли працював директором школи. Світлини його не збереглися, а з розповідей відомо, що стояв він перед старою школою. Це був невеликий бюст. Коли і хто його знищив невідомо, але ясеничани намагалися поставити пам’ятник, хоча тодішня районна влада забороняла.

Наближався 150-річний ювілей від дня народження Тараса Григоровича Шевченка і 100-річчя від його смерті (1961, 1964 роки). Директор Ясеницької школи Орест Іванович Лобанців звернувся до знайомих львівських скульпторів в їхній майстерні побачив готову скульптуру Т. Шевченка. Її автором був Єманцій Мисько, який згодом став лауреатом Шевченківської премії. Коли Орест Іванович запитав, чи можна придбати цей пам’ятник, йому відповіли: «Платіть гроші і забирайте». І активісти села та голова колгоспу Іван Сірченко – родом зі східних областей України, заявили «Будь що буде, а пам’ятник вони придбають». По селу пішли довірені люди збирати гроші. Зібрали відповідну суму і звели п’єдестал. Скульптуру привезли в село і сховали під сіном в стодолі Миколи Сторонського, колишнього директора школи. У місячну липневу ніч 1965 року привези і підняли її на п’єдестал з написом: «Рідному Кобзареві – Ясеницька земля». Районна влада намагалася демонтувати пам’ятник, але люди категорично відмовлялися. Не було урочистого відкриття, але спорудження цього пам’ятника – це найбільший пам’ятник мешканцям села.

До речі, в ці роки Шевченківського ювілею новонароджених хлопчиків в с. Ясениця дуже часто називали Тарасами».