Музейний бухгалтер – найголовніший хранитель експедицій і національної спадщини Франкового краю: теза про тяглість всеукраїнського професійного свята у часах війни

Богдан ЛАЗОРАК,

директор Комунального закладу Львівської обласної ради

«Адміністрація державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі»,

кандидат історичних наук, доцент

Музейний бухгалтер – найголовніший хранитель експедицій і національної спадщини Франкового краю: теза про тяглість всеукраїнського професійного свята у часах війни

Історія українського музейництва пов’язана не тільки із іменами відомих теоретиків, практиків та фундаторів музеїв, як от постатей Михайла Грушевського, Івана Франка, Митрополита Андрея Шептицького, Федора Вовка, Володимира Гнатюка, Володимира Шухевича, Осипа Роздольського, Івана Филипчука, Володимира Кобільника, Антіна Княжинського, Петра Франка, Андрія Лепкого[1], Рудольфа Скибінського, Йосипа Ґронського, Неоніли Вергун, Бориса Возницького та багатьох і багатьох заслужених українських музейників, які розуміли історичну тяглість за збереження та популяризацію національних скарбів, як в часи Першої та Другої світових воєн, а також в часі першої та другої радянських окупацій.  

Насправді ця історія, у своїх витоках, також пов’язана із забутими іменами бухгалтерів і безпосередньо із бухгалтерською справою, адже будь-які експедиції, будівництво фондосховищ та експозиційних залів, придбання експонатів та їх реставрація, друк музейних наукових видань, оплата праці хранителям музеїв і науковцям, екскурсоводам і усім працівникам найрізноманітніших відділів і служб музейної галузі від самого початку залежала від титанічної праці головного бухгалтера і його помічників, касирів, економів, завгоспів, електриків, які фіксували показники спожитої енергії і т.д.[2]

Скажімо кожен із відомих перших українських музеїв в Галичині, чи то музей Наукового Товариства імени Шевченка/ Український національний музей ім. Шевченка (1895-1940), чи то «Церковний музей/ Національний музей митрополита Андрея, графа на Шептичах Шептицького» (1905-1939), чи то «Музей Товариства «Бойківщина» (1927-1939), чи то музейні комплекси, які створювали українці, як от «Музей пам’яток Івана Франка»[3] в Нагуєвичах у 1934-1939 рр. та окремий «Заповідник в Нагуєвичах» республіканського статусу, який намагався створити у 1940-1941 рр. син національного генія – Петро Франко[4], в усіх своїх витоках завжди зароджувалися пліч-опліч із музейними бухгалтерами і покладалися на контроль і аудит бухгалтерської служби, за якою стояли конкретні постаті фахівців, які дуже часто особисто брали участь в музейних експедиціях.  Адже кожен експонат мав мати свій реєстр, кожен музейний предмет мав свою вартість і касовий квит про придбання у власника, кожна експедиція мала своє фінансування із програмою оплати проживання, транспорту і харчування, а кожен музейник мав отримати гідну заробітну плату за трудівництво у збереженні української культури.

Позиція Андрея Шептицького стосовно праці українських музейників була державницькою, мала тверду підоснову задля збереження нашої Києвохристиянської традиції і була частково відображена зокрема в пастирських листах і посланнях присвячених етичному питанню гідності людини, серед яких: «Християнська робота», «О Квестії соціальні». З цього приводу Митрополит писав: ««Стережіться лінивства; в всіх станах лінивство є заразою, є марнованєм свого добра. Бо час до праці є також даром Божим і даром цінним, працею можна єго змінити на маєток, а дармованєм та лінивством на власну шкоду…» (1899). Таким національним маєтком була комплексна праця усіх музейників, а зокрема й касира-економа створюваного Митрополитом музею у Львові. Більше того професія музейників має приносити не лише заробіток, але й задоволення. Коли людина помилилася з вибором фаху, не тільки вона переживатиме певний дискомфорт і роздратування – її незадоволення, і навіть злість, поширюватимуться на інших. Кожен має пам’ятати, що аби досягти успіху в будь-якій праці, він має чесно трудитися. Якщо особа не працює над собою, вона не лише не розвивається й не зростає, згодом вона може втратити все, що здобула[5].

Мало хто знає, що під час реалізації програми створення Першого музею у Нагуєвичах Товариство «Робітнича громада» Дрогобиччини мало у своєму штаті головного бухгалтера і касира, які вели документацію щодо фінансових витрат про придбання земельної ділянки Франків у Захара Яковича Франка, а також щодо оплати усіх юридичних документів та погодження статуту «Дитячої оселі, захисту та музею пам’яток Івана Франка» в Нагуєвичах[6]. Саме Рудольф Скибінський і Микола Захарович Франко спільно із бухгалтером Марією Терлецькою домоглися погодження статуту нової української культурної установи для музею Франка у пропольському Дрогобицькому старостві та Львові, щоправда за кілька тижнів до  радянської окупації у вересні 1939 р., яка звела нанівець багаторічну працю.

Фото 1 Стаття Рудольфа Скибінського про потребу створення «дитячої оселі, захисту і музею пам’яток Івана Франка в Нагуєвичах. Вирізка із газети «Діло», № 15, 22 січня 1936 р.[7]

Фото 2 Звернення Комітету побудови пам’ятника Івана Франка в Нагуєвичах до українського громадянства з повідомленням про потребу будівництва «Дитячої оселі, захисту і музею пам’яток Івана Франка». Нагуєвичі, 1935 р.[8] 

Також мало хто знає, що роль головного бухгалтера була першорядною в історії витоків ідеї першого і окремого заповідника в Нагуєвичах республіканського статусу, який фактично створював син письменника – Петро Франко упродовж 1940 – 1941 рр.  Польська шовіністична політика із зрозумілих причин довгий час не дозволяла реєструвати статут «Дитячої оселі і музею пам’яток Івана Франка в Нагуєвичах», а Друга Світова війна ще більше сповільнила процес. Саме тому Петро Франко, яко  «Директор Меморіально-літературного музею Івана Франка у Львові … 15.2.1940 р. направив лист до НКОсвіти, у якому писав: «Музей Івана Франка звертається до Вас з проханням утворити в ювілейному році в Нагуєвичах, рідному селі Івана Франка – заповідник»[9]. Щоправда Друга світова війна вкотре зупинила процес створення нагуєвицького заповідника. Петра Франка було розстріляно згідно підпису-погодження чекіста Микити Хрущова після 6 липня 1941 року[10].

З боку Літературно-меморіального музею І. Франка у Львові Петро Франко ще 3 листопада 1940 р. під час спеціальної наради співробітників зосередив увагу на двох окремих наукових експедиціях до Дрогобича та Нагуєвич, до складу котрих увійшли науковий робітник Федір Григорович Кулечко та бухгалтер О. Н. Павлінський[11]. Окрема частина наукової роботи експедиції полягала у виготовленні історико-архітектурної мапи села Нагуєвичі з назвою кожної із давніх частин, із топонімічними назвами та історією їх появи. Серед експедиційного приладдя було укладено цукор, свічки, тютюн і полотно[12].

27 листопада 1940 р. під час наради в львівському музеї Петро Франко доручив музейному бухгалтеру надіслати листа до міського фінансового відділу з проханням перерахувати до Нагуєвич 2 000 рублів з метою закупівлі матеріалів, пов’язаних із Іваном Франком[13]. Після цього П. Франко стверджує наказ директора Львівського музею І. Франка № 30 від 4 грудня 1940 р. про відрядження в експедицію в Дрогобич, Нагуєвичі та околиці наукового робітника Ф. Г. Кулечко і бухгалтера О. Н. Павлівського[14]. Серед оплачуваних послуг також було передбачено фото-фіксацію родинних місцевостей І. Франка і збирання матеріалів, пов’язаних з письменником[15]. Окрім ідеї створення окремого заповідника в Нагуєвичах, Петро Франко мав за мету зібрати матеріал для окремого відділу у львівському музеї І. Франка під назвою «Нагуєвицький відділ». Про цей задум Петро Франко повідомив Народний комісаріат освіти та управління музеїв у Києві 9 грудня 1940 р.[16]

Фото 3 Зустріч працівників Львівського літературно-меморіального музею І. Франка Ф. Г. Кулечка і В. Проня з племінником письменника Миколою Захаровичем Франком. Експедиція за участі бухгалтера в Нагуєвичі, грудень 1940 р.[1]

Врешті впродовж 1946-2022 рр. тема пошуку фахівця на посаду головного бухгалтера Музею-садиби Івана Франка ДІКЗ «Нагуєвичі» не столяа на порядку денному. Натомість у часі теперішньої Генеральної війни за Україну, особливо в 2024-2025 рр. чимало музейних культурних установ не можуть досі знайти фахівців для вакансій головних бухгалтерів, навіть за промоції Центрів зайнятості та щоденних інформаційних пропозицій на своїх офіційних сторінках музейних Інтернет ресурсів та соціальних мереж. І ця ситуація на ринку праці є як ніколи зрозумілою для всіх хто живе в Україні і для України. Врешті такі ж проблеми були і в часі німецької окупації Дрогобиччини. Невипадково ще в часі Другої світової війни під час проби відновлення програми створення Нагуєвицького музею Івана Франка у 1941-1943 рр.[17] редакція української дрогобицької газети «Вільне слово» із сарказмом дорікнула громаді щодо пасивності місцевої молоді у розвитку рідного села, мовляв «в селі багато здібних хлопців та дівчат лишаються байдужими до громадських справ; не цікавляться тим, над чим працюють їхні друзі. Вони, нажаль, не можуть собі уявити важливости моменту часу і що сидіти бездіяльно тепер – це просто злочин»[18]. Врешті молодь села закликалася до громадської роботи з метою відбудови рідного села та культурної спадщини Франка[19].

Зі свого боку передовсім щиро дякуємо Збройним Силам України за Оборону Національної культурної спадщини і музейництва, а також головним бухгалтерам музейного простору ДІКЗ «Нагуєвичі», а саме: Надії Григорівні Лопановій (1995-2021) (фото 4), Олі Миронівні Гаман (2020-2024) (фото 5) та виконувачу обов’язків головного бухгалтера Галині Василівні Щепанкевич (з 2021/2024 і досі) (фото 6) за титанічну працю у збереженні та популяризації справи Івана Франка. Окремо дякую помічникам бухгалтерської справи Заповідника касиру еквайрингової системи касових апаратів Лілії Іванівні Халавко та відповідальній за ведення системи «Прозоро» – заступниці з адміністративно-господарської роботи заповідника Мар’яні Михайлівні Микитич.

Тож цінуймо бухгалтерів за Фахову Стійкість бути поруч, особливо бухгалтерським службам, які підтримують справу розбудови музею-садиби Івана Франка КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі» в часі війни, а саме: Департаменту фінансів ЛОДА, бухгалтерам та фінансистам Департаменту з питань культури, національностей та релігій ЛОДА та Управління майном спільної власності ЛОР, бухгалтерам та фінансистам усіх рівнів Дрогобицької, Трускавецької, Бориславської та Східницької територіальних громад, комунальних служб Дрогобиччини та Енергетики, водоканалу, друкарень, туристичних центрів та міжнародних організацій та багатьом іншим фахівцям.

Фото 7 В. Пронь «Присілок Гора», де народився Івана Франко. Нагуєвичі, 1942 р.[20]

P.S.

ДРУЗІ! ВАКАНСІЯ Головного БУХГАЛТЕРА

-Вища фінансово-економічна освіта

-Комунікабельність

-Знання з фінансового обліку/звітності та праці із казною

-Знання бухгалтерських програм

Ми й надалі в пошуках людини, яка знає ,як організувати бухгалтерську справу. Якщо ти вмієш працювати з цифрами та людьми, чекаємо на твою заявку!

Бонуси: шанс стати частиною команди музею-садиби Національного генія Івана Франка ДІКЗ “Нагуєвичі”

пиши чи телефонуй :

https://kamenyar.info/contacts/

https://www.facebook.com/sadyba.batkiv

0977695806

Використана література:

[1] Світлини з фондів музею // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12 / Відповідальний за випуск Петро Зозуляк. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 373.

[1] Лазорак Б., Лазорак Т. Енергійний директор, який з вірою говорить про майбутнє музею…»: Дрогобицький музей за каденції свого першого керівника, хорунжого УГА та професора гімназії імені Івана Франка – Андрія Лепкого (1940 – 1944 рр.) // Садиба Франка: науковий збірник заповідника «Нагуєвичі» / Ред. кол. Б. Лазорак (голов. ред.), Я. Мельник, М. Мозер, П. Гриценко, Л. Тимошенко, В. Александрович та ін. – Кн. IІІ. – Дрогобич: Посвіт, 2022. – С.219-346.

[2] Лазорак Б. Основи історичного музеєзнавства: методичні матеріали до семінарських занять: навчально-методичний посібник              посібник              Навчально-методичний посібник. ‒ Дрогобич: Видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2017. Рекомендовано до друку вченою радою університету (протокол № 8 від 25.05.2017 р.) (посібник)

[3] Лазорак Б. «Живі пам’ятники Івану Франку»: унікальна традиція вшанування генія в Дрогобичі і Нагуєвичах (1913 – 1936 рр.) // Спадщина Івана  Франка в контексті дослідження проблем історії, культури і музеєзнавства від найдавніших часів до сучасності: матеріали ІІ-го міжнародного з’їзду архівістів і хранителів музеїв в Нагуєвичах присвяченого 105-м роковинам смерті українського генія, 27 травня 2021 р., Нагуєвичі  / Ред. кол. Б. Лазорак (голов. ред.), П. Гриценко, Л. Тимошенко, О. Петречко, В. Александрович та ін. – Нагуєвичі-Дрогобич: Посвіт, 2021.– С. 16-21.

[4] Лазорак Б., Лазорак Т. Перші музейні експедиції та грандіозна програма Петра Франка у створенні окремого заповідника в Нагуєвичах у 1940-1942 рр. // Фортеця : збірник заповідника “Тустань”. – Л.: Простір-М, 2020. – Кн. 4. – C. 312–334.

[5]Горгота М.  Позиція й ідеї Андрея Шептицького стосовно людської праці // Місіонар Пресвятого Серця Ісусового. Український католицький часопис. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://misionar.in.ua/publish/doslidzhennia-i-povchannia/pozitsiya-y-idyeyi-andryeya-shyeptitskogo-stosovno-lyudskoyi-pratsi/

[6] Лазорак Б. ДІКЗ “Нагуєвичі» офіційно змінює витоки своєї появи (1935/1940-2019 рр.) // Майдан: дрогобицька інтернет газета. – 18.05.2019. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://maydan.drohobych.net/?p=68547 ; Лазорак Б, Шутко М., Лазорак Т., Хміль Р. Коротка хроніка каденцій і біограм директорів Літературно-меморіального музею Івана Франка і Державного історико-культурного заповідника в Нагуєвичах за період 1946 – 2020 рр. // «Садиба Франка: науковий збірник заповідника «Нагуєвичі». –Дрогобич: Посвіт, 2020. – Кн. I. – С. 607-628.

[7] Скибінський Р. Дитяча оселя. Захист і музей памяток Ів. Франка у Нагуєвичах / Відозви і комунікати // Діло. – № 15. – 22 січня. – Львів, 1936. – С. 6.

[8] Копія звернення з експозиції ЛММ КЗ ЛОР «АДІКЗ «Нагуєвичі». Незважаючи на те, що у фондах докумет містить доклеєний підпис датований 1934 роком, все ж таки датування має бути під 1935 роком.

[9] Центральний державний архів вищих органів влади України. – Ф. 166. – Оп. 11. – Спр. 476. – Арк. 2.

[10] Российский государственный архив социально-политической истории. – Ф. 558. – Оп. 11. – Д. 449. – Л. 101.

[11] Бонь В., Оркуш М. До історії музею-садиби Івана Франка // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 10 (155-річчю від дня народження Івана Франка). – Львів: Ініціатива, 2011. – С. 201.

[12] Там само.

[13] Протокол ч. 16 наради співробітників Музею Івана Франка з дня 27.ЧІ.1940 року // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12 / Відповідальний за випуск Петро Зозуляк. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 91-92.

[14] Там само.

[15] Приказ № 40 з дня 4ХІІ.1940 р. // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12 / Відповідальний за випуск Петро Зозуляк. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 40.

[16] Лист від музею Івана Франка у Львові до Народного комісаріату освіти та управління музеїв у Києві від 9 грудня 1940 р. // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12 / Відповідальний за випуск Петро Зозуляк. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 96.

[17] Лазорак Б., Лазорак Т. «Сидіти бездіяльно тепер – це просто злочин»: спроба відновлення музейної справи та невідома експедиція до Нагуєвич у період німецької окупації (1941-1943 рр.) // Народне мистецтво Бойківщини: історія та сучасність (до 164-ї річниці від дня народження Івана Франка, до 87-ї річниці від дня народження заслуженого майстра народної творчості України Мирослави Кот): збірник матеріалів ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції / Ред. рада: Оршанський Л.В., Кузан Н.І. та ін. – Дрогобич: РВВ ДДПУ, 2020. – С. 64-70.

[18] Село Нагуєвичі працює // Вільне слово. – № 19. – Дрогобич, 1943. – С. 3.

[19] Там само.

[20] Яжівський. Там, де народився великий син Галицької землі (В роковини народження Івана Франка – 15.VIII.1856) // Львівські вісті: щоденник для дистрикту Галичина. – № 184. – 16-17 серпня. –Львів, 1942. – С. 4.