Презентація до 70-річчя з дня народження Ігоря Білозіра «Ніби вчора…»

Цьогоріч 24 березня композитору Ігореві Білозіру сповнилося б 70 років. Господь йому відвів лише 45. В конференц-залі Літературно-меморіального музею І. Франка ДІКЗ «Нагуєвичі» з нагоди ювілею композитора відбулася презентація «Ніби вчора…».

Наукова співробітниця музею Любов Плюйко розповіла про життя й творчість українського композитора, провела паралелі між ним та Володимиром Івасюком, адже їх історії життя – це приклад того, що українська мова та культура можуть стати приводами для вбивства, що є неприпустимим у сучасному суспільстві.

Цікавий факт щодо хитросплетіння різних доль: Білозір навчався в того ж викладача, що і Володимир Івасюк — Лєшека Мазепи. Хоч Ігор не дружив з Володимиром, але часто згадував, як вони сиділи на лекціях поруч.

Також Любов Плюйко підготувала та продемонструвала юним відвідувачам, до речі львів’янам, презентацію та фільм про Ігоря Білозіра та об’ємний коментар до нього.

Ігор Білозір – це людина, яка залишила по своїй смерті чимало культурної спадщини. Він міг зробити ще багато для української культури, однак вбивство композитора докорінно змінило всі плани на життя.

Він створив близько 120 пісень, багато з яких стали шлягерами. Звучали не лише з голосу Оксани Білозір, ВІА «Ватра», а й багатьох інших виконавців, зокрема – Василя Зінкевича, Квітки Цісик, Валерія Маренича, ВІА «Смерічка», ВІА «Кобза», Лілії Сандулеси та інших. Найплідніше працювалося з поетом Богданом Стельмахом, разом написали 24 пісні. Стельмах та Білозір порозумілись одразу. Обоє полюбляли засиджуватись до ранку і творити. Так народились їхні перші спільні композиції, якими Білозір пізніше прославить «Ватру». Перше визнання до колективу прийшло у Тернополі. У квітні 1981 року «Ватра» стала не лише лауреатом ІV республіканського конкурсу пісні «Молоді голоси», а і його найяскравішим відкриттям.

Зрештою, сам ансамбль «Ватра» був чудовою і чи не єдиною практичною школою естрадного виконавства у Львові 1980-х. Через неї за всю її історію «перейшло» близько 50-ти співаків. Найвідоміші з них – народна артистка України Оксана Білозір, заслужені артисти України Мар’ян Шуневич, Ігор Богдан, Олег Кульчицький, виконавці Орест Хома, Остап Стахів та інші. Це був єдиний популярний професійний естрадний колектив у місті, який давав певну творчу свободу, адже за «відхід від соцреалізму» завжди відповідав особисто керівник. Він робив це прямо й рішуче, завжди успішно, хоча двічі його все ж таки звільняли, проте незабаром знову поновлювали на посаді.

Ігор Білозір не писав планово, а більшість його шлягерів були створені саме спонтанно. Так, під час перельоту в Канаду з поетом Михайлом Ткачем народилася спільна пісня «Від Бога»; під час перебування в Афганістані – «Ніби вчора» та обробка української народної пісні «Зеленеє жито». А шлягер «Пшеничне перевесло» І. Білозір, разом з поетом Богданом Стельмахом, створили, їдучи до Львівської філармонії.

У ніч з 8 на 9 травня 2000-го Ігор Білозір був жорстоко побитий за спів українських пісень в кав’ярні «Цісарська кава». Це відбувалося на очах у десятків людей в центрі Львова, за п’ятсот кроків до рідної домівки. 28 травня у лікарні назавжди зупинилося його серце, 30 травня – більше ніж сто тисяч людей проводжали в останню путь великого композитора.

«Ніби вчора, рідна мамо,

Ви мене будили рано,

Промінь сонця зустрічали солов’ї.

Пастухи череду гнали,

На сопілках вигравали,

Горлицею туркотіли ви мені».