10.01.2023

Спогад Марії Шутко про Стефанію Дрогобицьку (Франко), онуку рідного брата Івана Франка

Про Стефанію Франко я чула з раннього дитинства. Мої батьки часто розповідали про трагічну долю її сім’ї.

Її батька, Миколу Захаровича Франка, першого голову Нагуєвицької сільської ради розстріляли в період німецької окупації в 1941р., маму Розалію розстріляли фашисти в Дрогобичі в червні 1944 року за те, що переховувала єврейську родину. 12-ти річна Стефа з молодшим шестирічним братом Михайлом залишилися круглими сиротами. Ними заопікувалася влада і їхнім опікуном став Михайло Іванович Гром. Діти перейшли жити до Юлії Захарівни Даніцької – сестри їхнього батька, а Михайло Гром був її зятем і проживали вони разом. В 1952 році Михайло і Стефа перейшли жити до Анастасії Марківни Тимишин, маминої сестри, яка проживала на протилежному кінці Нагуєвич, під Ділом.

В 1946 році в хаті Миколи Франка відкрили перший музей Івана Франка.

Стефа після закінчення семирічної школи вступила на навчання в педшколу в місті Борислав. Але часто хворіла і навчання довелося залишити.

Згодом вийшла заміж за односельця Дмитра Дрогобицького. У 1951 році експозицію музею І. Франка перенесли в інше приміщення в центрі села і Стефа з чоловіком і братом Михайлом повернулися до батьківської хати. В Стефи і Дмитра народилося дві дочки: Ірина 1955 та Люба 1957 років народження. Дітей не було кому доглядати і Стефа пішла працювати в колгосп. Але знайшлася добра людина, яка завжди переймалася долею дітей Миколи Франка. Це була Марія Семенівна Кіх – директорка музею І. Франка у Львові, дружина ректора Львівського державного університету Миколи Максимовича. Вона часто приїжджала в Нагуєвичі, оскільки наш музей був філіалом львівського. Це була вимоглива, серйозна жінка, а водночас дуже добра. Цікавилася не тільки роботою музею, а й життям працівників, старалася при можливості допомогти кожному.

І от, в квітні 1971 року прибиральниця музею в Нагуєвичах вийшла на пенсію і Марія Семенівна прийняла на роботу Стефу Франко. Тоді я пізнала добре цю жінку – добру, щиру, працьовиту. Була прекрасною господинею, вишивальницею, в’язала. До неї приїжджали всі родичі Івана Франка з Києва, зі Львова, з села Підгірки. Приймала їх радо, пригощала, дарувала найкращі вишивки. У 1969 році на Великдень приїхав до неї син Івана Франка Тарас із Києва. Гостював кілька днів, відвідував музей розмовляв з нами. Тоді я бачила його вперше і востаннє – через два роки, в листопаді 1971 року, він помер. Для нього Стефа вишила сорочку, в яку його одягнули, коли відійшов на вічний спочинок.

Стефа мала велику повагу в селі, протягом багатьох років була депутатом сільської ради. А як любила свого брата Михайла! Хоча різниця в віці між ними невелика, вона старалася замінити йому батьків. Що мала – завжди ділилася з ним. Михайло жив в Дрогобичі, але на свята, Різдво чи Великдень, завжди приїжджав до сестри із сім’єю.

У 1981 році на Франковій Слободі, на місці, де колись стояла хата, в якій народився Іван Франко, відбудували батьківську садибу письменника. Стефа перейшла працювати туди. Любила її як рідну хату, адже народилася там на Слободі. Її дід Захар Франко жив на батьківському обійсті до 1935 р., поки наймолодший син Микола не побудував нову хату неподалік і вони перейшли туди жити. Дбайливо доглядала кожен куточок Садиби, на Різдвяні свята у світлиці прикрашала ялинку, вносила Дідуха, сіно, все робила так, як було у Франковій родині.

Пам’ятаю, як в березні 1982 року Стефа святкувала своє 50-ти річчя. Приїхали її привітати працівники Львівського музею І. Франка. До сьогодні пам’ятаю той святковий радісний настрій. Святкували ще у літературному музеї, який був в центрі села. Новий музей побудували в 1986 році навпроти батьківської садиби і всі ми перейшли туди працювати.

В березні 2000 року на день народження Стефи всі працівники музею зібралися в її затишній оселі, де вона підготувала всі свої «фірмові» страви. Це була наша остання спільна гостина. 20 березня Стефа вийшла на заслужений відпочинок, але наше спілкування тривало й далі і ми часто її відвідували.

6 січня 2009 року Стефа Дрогобицька (Франко) відійшла у вічність. Хоч на той час музей в Нагуєвичах вже не належав до Львівського музею І. Франка, на похорон приїхав директор – Роман Горак. Він виступив на її могилі з прощальним словом, віддав шану за багаторічну працю, згадав її добру, щиру, гідну наслідницю Франкового роду.

Підготувала молодший науковий працівник ДІКЗ «Нагуєвичі» Марія Шутко