Тематична екскурсія «Як пекли паску в родині І. Франка»

А все ж таки, як пекли паску в родині Івана Франка? Про це розповіла найдосвідченіша наукова співробітниця музею Марія Юліанівна Шутко. Вона і сама знає багато нагуєвицьких рецептів приготування пасок і поділилася процесом приготування паски в ХІХ сторіччі.

Адже сам Іван Франко у своїх споминах про це згадував. Тому пані Марія розповіла юним відвідувачам про це. У спомині Івана Франка «Моя вітцівська хата», яку він написав за три роки до своєї смерті в Криворівні читаємо розповідь про те, як же пекли паску в родині Франків, про звичаї та вірування, пов’язані з випіканням пасок: «За кроквою, підіпханий попід стріху, містився також так званий круг – велика лопата, зложена з довгого, більш як на два метри, держална, закінченого широкою, може, на пів метра дошкою, і двох менших дощечок, що поперечними листвами були прикріплені до тої середньої дошки і обрізані в колесо.

Ся велика лопата була призначена спеціально для печення паски. В Великодню суботу її здіймав господар із її звичного місця в диму, господиня мила її і саджала з неї до печі паску, її посестру та більше або менше перепічок.

Паска – се був величезний хліб із чистого пшеничного тіста, розчиненого на молоці та заправленого різним пахучим корінням, як товченими бібками (лавровими горішками), гвоздиками та імбиром, що додавав тісту жовтої краски, а також родзинками. Приготовити се тісто відповідно, вимісити та всадити до печі – се була немала штука та свідоцтво вмілості господині. Паску саджав до печі звичайно сам господар, примовляючи «Господи, благослови».

Посестру та перепічки саджала вже сама господиня, від вмілості та бачності якої залежало також добре випечення того великоднього печива. Коли паска в печі розлізалася, потріскалася або запалася, се вважалося злим і віщуванням нещастя в будучім році. Одинокий раз запалася та роз’їхалася паска в нашій хаті в ту Великодню суботу, коли вмер мій отець».

Розповідаючи про оселю Франків Марія Шутко завела дітей до світлиці та продовжила розповідь споминами Івана Франка: «З сіней виходимо в другу кімнату – світлицю, яка у називається «горішня». До світлиці заходилося рідше, тут дотримували більшого порядку, чистоти. У миснику зберігали кращий посуд, ліжко було застелене домотканою веретою, над ним висіла жердка зі святковим одягом. І тепер усе так відтворено. Згідно з описом письменника, кімната вибілена білою глиною, поперек стелі, зі сходу до заходу, пролягає грубий бальок – грагар. Піч тут невелика, гарно вимащена. Пеклося в ній рідко, лише на свята.

То ж учасники тематичної екскурсії мали змогу відчути атмосферу передсвяткового дійства підготовки до Пасхи безпосередньо в садибі Франків.

«Се одно з найбільших, а у нашого народа таки найбільше свято», – так писав Іван Франко про Великдень. У родині поета це свято дуже шанували й ретельно до нього готувались.

«Сьогодні воскресає не тільки весна, але і Христос воскресає, не тільки зима зазнає поразки, зазнає поразки смерть в усіх своїх формах, зло у всіх своїх проявах, не виключаючи й етичних. Перемагає правда і справедливість: в німій люті, в судорогах корчиться вже безсила кривда, в ніщо перетворюються несправедливі присуди несумлінного судді-боягуза. Торжествує опльовувана вчора, катована і на ганебному стовпі розп’ята любов; плинуче з неї пробачення, яке ще вчора могло видатись пустим словом, сьогодні стає могутнім громом, який трощить затверділі серця людей, посивілих у виконанні церковних обрядів і приписів і в бездушному лицемірстві. «Христос воскрес!»

(Іван Франко «Писанки» 1893 р.)