Тематичний урок до 90-річчя з дня народження В. Симоненка відбувся в музеї

Вчора виповнилося би 90 років від дня народження українського поета, журналіста, активіста руху «шістдесятників» Василя Симоненка, якому судилося прожити всього 28 років. Тому в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбувся тематичний урок присвячений цій даті. А підготувала і провела його наукова співробітниця музею Марія Шутко. Вона відвідувачам музею коротко розповіла біографію поета та навела кілька цікавих фактів із його життя.

Народився український поет і яскравий представник шістдесятників Василь Симоненко 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Зростав без батька. Про своє дитинство пізніше поет писав, що з рідних людей у нього були тільки мати і сивий дід, а татом він нікого не кликав і довгий час був упевнений, що так і повинно бути.

Поет демонстрував виняткові здібності та наполегливість. Наприклад, уже з шостого класу йому доводилося щодня долати аж 18 км пішки дорогою до школи та з неї додому. 

Симоненко працював журналістом, але не так багато правди міг донести зі сторінок видань, які проходили жорстку цензуру. Поезія, самвидавна література були для нього ковтком волі, простором щирості, справжнім життям. Із 1960 року він став учасником Клубу творчої молоді разом з Ліною Костенко, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком. Молоді та натхненні літератори ставили за мету розбудову оновленої України. 

Автор мав чимало псевдонімів: Симон, С. Василенко, В. Щербань, В. Левада, В. Миколайчук. Перші два створені варіаціями імені та прізвища, це зрозуміло. Щербань – дівоче прізвище матері поета. Дід Федір став маленькому Василькові за батька, адже той пішов із сім’ї, коли хлопчик був зовсім маленьким. Дідусь присвятив багато часу та сил вихованню онука.

Поет-бунтар входив до комісії з пошуку місць масових поховань жертв катівень НКВС. У 1962 році разом з однодумцями він знайшов поховання розстріляних НКВД на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях і в Биківні. Вже одне це викликало підозру влади стосовно неблагонадійності поета.

Василя Симоненка мало друкували, але він був досить відомим серед освічених українців, попри молодий вік. За життя у нього вийшли друком лише казка «Цар Плаксій та Лоскотон» і збірка поезій «Тиша і грім».

У Спілці письменників 8 січня 1963 року влаштували обговорення поезій Вінграновського і Симоненка. Як відомо зі стенограми, ось що сказав про нього поет і вчитель української мови та літератури Микола Сом:

– Твори Симоненка – це історія мого життя, це життя українського народу. Симоненко – це справді національний поет…

За кілька місяців молодий автор помер. Його заарештували під надуманим приводом та жорстоко побили міліціонери, що обернулося для Василя Симоненка раком нирок. Є чимало свідчень того, що все це не було випадковістю. За сатиричні вірші поета намагалися залякати, або й ліквідувати. 

У 1965 році лірику Василя Симоненка намагалися посмертно висунути на присудження Державної премії України імені Тараса Шевченка. Але марно. Цю нагороду поет отримав лише в незалежній Україні, у 1995 році.

Онука Василя Симоненка– Мирослава, журналістка та лінгвістка, живе в Канаді. Вона збирає фінанси на підтримку ЗСУ та допомагає особисто. Онука поета відправила десятки тисяч канадських доларів на підтримку України з початку війни. Правнук Гордій Симоненко – ще підліток, ходить до школи.

Ось такі факти зібрала Марія Шутко (в основному із цікавого та пізнавального сайту «Освіторія медіа») і розповіла для відвідувачів музею Івана Франка в Нагуєвичах.