Тематичний урок «Наукова і громадсько-політична співпраця М. Грушевського та І.Франка»

Напередодні 156-ї річниці від дня народження Михайла Грушевського, 23 вересня відбувся тематичний урок «Наукова і громадсько-політична співпраця М. Грушевського та І.Франка». Його в Нагуєвицькій середній загальноосвітній школі імені Івана Франка для учнів дев’ятого класу провела старший науковий співробітник Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Марія Шеремета. Вона коротко розповіла біографію двох визначних постатей та ґрунтовно зупинилась на їх взаємовідносинах, як в житті, так і в політичній та літературній діяльності.

Зокрема, вона розповіла, що Іван Франко та Михайло Грушевський знали один одного дуже добре: настільки, що Михайло Сергійович запропонував Івану Яковичу побудувати будинок на своїй землі у Львові. А як ми знаємо, таке не могли дозволити собі зачасто навіть родичі. Але як і у всіх людей, їхні стосунки не були стабільно дружніми чи неприязними: вони змінювалися. Великий вплив на те мали їхні політичні погляди. Грушевський був консерватором-народовцем, а Франко – радикалом. Тому світоглядні розбіжності заважали їм об’єднатися.

У 1894 році Грушевський переїхав до Львова працювати в університеті. І зрозумів, наскільки йому потрібен Франко для просування своїх ідей. Останній був на той час зіркою громадського життя Львова, активно писав та виступав. У 1897 році Михайло Сергійович став головою Наукового товариства імені Шевченка. І він розумів, що Іван Франко може стати лідером товариства, додасть НТШ ваги.

Та все ж, протягом усього періоду взаємин, навіть найтепліших у 1897–1905 рр., М. Грушевський ніколи не звертався до І. Франка у листах зі словами «Дорогий» і на ім’я та по батькові, як це було з О. Олесем або із С. Єфремовим. До Франка він звертався виключно «Високоповажаний пане докторе» та «Високоповажний Добродію». Тим самим відповідав й І. Франко – «Високоповажний пане професоре», «Вельми Шановний Пане Професоре», «Вельми Шановний Пане Добродію».

Франко був митцем у науці й науковцем у поезії. В його особі поєднувалися два малосполучні таланти: раціоналіста і майстра художнього сприйняття дійсності. Франко був не лише мовним поліглотом, але й енциклопедистом-гуманітарієм, європейцем за способом мислення і світовідчуттям.

Грушевський, натомість, маючи нахили до красного письменства, не був майстром прози, а скоріше вправним ремісником (коли не брати до уваги його новели). І він це знав, і не міг не відчувати в цьому відношенні переваги Франка.

Грушевський був дуже талановитим публіцистом, але прийшов до публіцистики з науки, натомість для Франка публіцистика була рідною стихією, з неї він починав свій шлях в літературі. Коли М. Грушевський запрошував до себе додому Франка на прослуховування своїх газетних і журнальних статей на суспільно-політичні теми, то робив це не стільки заради ознайомлення свого колеги, як задля порад з приводу логіки доведення, стилістики подачі і ясності мови.

Для Грушевського Франко був ніби експертом, метром публіцистичного жанру, точка зору якого багато важила для професора.

Франко був куди обізнаніший в сучасній літературі за Грушевського. Для нього польська й німецька були рідними мовами. Для Грушевського ж рідною була хіба російська, з класичних мов він кохався в латині.

З іншого боку, Грушевський був людиною великих проектів, він ставив перед собою надзавдання – написання фундаментальної історії України та української літератури. На цю стежку він почав готувати себе зі студентської лави. Франко ж працював, як правило, у малих і середніх формах, він був чорноробом літературного процесу, брався за будь-яку тему і проблему, коли цього вимагали обставини й соціальне замовлення.

Грушевський потребував Франка не лише як найголовнішу літературну силу товариства, але й як соратника у боротьбі з різноманітними опозиціями на терені НТШ, як дорадника у культурній і громадській праці. Франко натомість в Грушевському був зацікавлений як в людині, яка давала йому заробіток і давала можливість існувати його великій родині. Такого заробітку ні до, ні після Грушевського він вже не мав.

У 1898 р., коли святкувалося 25-річчя літературної діяльності Франка, М. Грушевський організував збір коштів для Івана Яковича. Як людина практичної вдачі, М. Грушевський, оцінивши надзвичайну потужність таланту Франка, власне взяв на себе клопіт про фінансову сторону життя письменника і вченого. Лише після того, як Франко потрапив в орбіту піклувань Грушевського, побутовий стан Франка нарешті стабілізувався й він одержав сталу оселю і тривку, забезпечену невеликим, але надійним заробітком, працю. Тому цілком логічним виглядає побудова вілли Франка на ґрунті, купленому для себе Грушевським.