Тематичний урок «Життєвий і творчий шлях Романа Іваничука»

27 травня 2024 року відомому письменнику Роману Іваничуку виповнилося би 95 років. В Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбувся тематичний урок «Життєвий і творчий шлях Романа Іваничука», який підготувала і провела старша наукова співробітниця музею Марія Добрянська. Для школярів – відвідувачів Літературно-меморіального музею Івана Франка вона розповіла цікаві факти про цю неординарну людину.

Роман Іванович Іваничук – український письменник, громадський діяч, один із організаторів Товариства української мови ім. Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України, народний депутат України І-го скликання (1990-1994). Заслужений працівник культури України. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. Мазепи. Герой України.

Роман Іваничук народився 27 травня 1929 року у селі Трач, тепер Косівського району івано-Франківської області.

Хай не вирішальне, а все ж – дуже суттєве значення у формуванні саме художнього розуміння Р. Іваничука мала «географічна прив’язка його дитинства». Коломийщина, й сама Коломия в 30-их роках була особливо жадібною й довірливою до художнього слова. Це все формувалося під впливом того ж Франка, Стефаника, Кобилянської. Батько Романа, Іван Іваничук, був людиною сільською, та із своїх дітей він хотів зробити досвідчених і мудрих інтелігентів. Він хотів бачити свого молодшого сина справжньою високоосвіченою особистістю, яка тверезо оцінює події і справді розуміє життя. Можна сказати, що він таки добився свого. Але він не був винятком. Бачити і свого сина, Дмитра Павличка, чесною і тямущою людиною хотів і простий сільський вчитель з Стопчатова В. Павличко. Тож не випадково звела коломийська гімназія двох гуцульських хлопчаків: Романа і Дмитра.

Адже й справді невідомо , як би склалися їх долі , коли б не зійшлися ці два майбутні художники слова у гімназійному класі , коли б ще в юності не «підсвітили» один одного спрагою самопізнання та самоствердження.

Невідомо , чи мала б наша література сьогодні і поета Павличка і прозаїка Іваничука, якби їхні долі не пересіклися ще в дитинстві, якби вони не мали один одного за близький , відчутний , реальний взірець , шануючи один в одному і людські чесноти, і творчі успіхи, і невдачі, і навіть те, що категорично їх різнить

У 1948 р. знову вступив до Львівського університету на філологічний факультет (українську філологію), але через те, що не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, на нього написали донос, і в 1949 р. Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність». Відслужив три роки в армії і в 1953 р. поновився у Львівському університеті.

У 1954 р. у студентському альманасі Львівського університету опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика.

По закінченні у 1957 р. Львівського університету поїхав працювати учителем української мови і літератури у селище Щирець Львівської області. Продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. В літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.

У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.

У 1961 році переїхав до Львова. Від 1963 року працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (до 1990 р.).

В цей період виходять збірки новел Р. Іваничука «Не рубайте ясенів» (1961), «Під склепінням храму» (1961), «Тополина заметіль» (1965). У 1968 році вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.

У зв’язку з нагінками Р. Іваничук зосереджується на історичній прозі. Тему наступного роману «Черлене вино» – про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431-1432 роках в ході так званих «Воєн Свидригайла» – підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Роман вийшов друком у 1977 році. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова. За ним з’явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI – початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними. За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка. У третьому «львівському романі» «Вода з каменю» (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича. Наступний роман «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора. За них у 1985 р. автор удостоївся Державної премії УРСР ім. Т. Т. Шевченка. Після цього вийшов історичний роман «Шрами на скалі» (1987) про стосунки Івана Франка з письменниками угрупування Молодої музи.

Не оминув Роман Іваничук у своїй творчості і постать українського генія Івана Франка. Зі сторінок роману «Шрами на скалі», написану в 1986 році, читачів зустрічає не застиглий у бронзі чи камені Іван Франко, а жива, стражденна і цільна душа Франкова, яка існує в широкій амплітуді – від інтимної лірики «Зів`ялого листя» до «Я син народу, що вгору йде». У цьому творі маємо Франка-людину, яка йде до нас, але за умови: якщо ми у своєму прагненні досконалості йтимемо до нього.

Помер Роман Іваничук на 88-му році життя, вранці 17 вересня 2016 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.