Великий ювілей Уляни Кравченко. Музично-мистецька академія до 165-ти річчя від дня народження

Сьогодні в конференц залі Літературно-меморіального музею Івана Франка в селі Нагуєвичі відбулася наукова й музично-мистецька академія до 165-річчя від дня народження Уляни Кравченко.

Розпочав її директор ДІКЗ «Нагуєвичі» кандидат історичних наук Богдан Лазорак. Спочатку присутні вшанували хвилиною мовчання наших героїв, які віддали своє життя за волю України.

У своєму виступі Богдан Лазорак зазначив: «Під впливом Івана Франка на території Дрогобиччини був організований не тільки український вишкіл української інтелігенції й української молоді, але й вишкіл педагогів. І одним з найкращих прикладів є формування постаті Уляни Кравченко».

Також він розповів, що була ідея створення в Сільці, це вчителювала поетеса музею. Але, якщо музей У. Кравченко тут і буде створений, то він «має бути на рівні державному, на рівні Міністерства і внесений в систему загальних державних музеїв».

«Серед величезного і безцінного архіву, яку передала для музею відома в Дрогобичі членкиня товариства «Просвіта» Наталія Яцків, за що ми їй безмежно вдячні, виявилися документи і невідомі поштівки й вірші, написані особисто У. Кравченко, які ми сьогодні продемонструємо на відкритті виставки».

Зберігач фондів музею Івана Франка, аспірант Дрогобицького державного педагогічного університету Назарій Юрчишин розпочав свою розповідь словами: «Нас зібрала тут сьогодні любов до українського слова, до української поезії і, зокрема, до двох представників української поезії кінця ХІХ – початку ХХ століття Івана Франка та Уляни Кравченко. Перед тим, як ми перейдемо до основного – до презентації виставки меморіальних речей, рукописів Уляни Кравченко, віднайдених під час експедицій, я хотів би коротко розповісти про її біографію».

Він розповів, що Уляна Кравченко – це літературне ім’я Юлії Юліївни Шнайдер, яка народилася 18 квітня 1860 року в мальовничому містечку Миколаєві, що неподалік Львова. Вибираючи літературний псевдонім вона вирішила, що співзвучне українське ім’я до Юлії є Уляна, а прізвище Шнайдер українською – кравець, тому і Кравченко.

Її мати – Юлія Лопушанська була донькою греко-католицького священника і навчала її жити за Божими Заповідями, з любов’ю до всього живого, до природи і свого краю. Батько Юлії – Юлій Шнайдер – німець за походженням, служив комісаром Жидачівського повіту.

Від нього дівчинка перейняла любов до української та німецької мови і культури, до поезії та музики. На жаль, у десятирічному віці Юлія залишилась без батькової опіки, так як він помер. Однак біль втрати рідної людини  залишився з нею на все життя.

В юнацькі роки, гуляючи вуличками та парками Миколаєва, вона спостерігала за життям людей  і природи, мріяла про заміжжя та гарного хлопця, який її покохає. До 17 років вона навчалась вдома, а вже в 1877 році переїжджає у Львів до дядька по маминій лінії та починає навчання у вчительській семінарії. Саме там вона робить перші кроки до подальшої літературної діяльності. У семінарії викладачем  української мови і літератури був професор Омелян Партицький, який разом із тим очолював журнал «Зоря». Він звертає увагу на свою ученицю Юлію Шнайдер, яка не лише наполегливо вивчала його предмети, але й сама написала оповідання «Калитка». Професор запропонував їй надрукувати твір. І вже у 1881 році в І та ІІ номерах журналу «Зоря» було надруковано її оповідання. У тому ж році завершилось й навчання у семінарії, і Юлія отримує місце роботи вчителем у повітовому містечку Бібрка.

Саме тоді Юлія Шнайдер продовжувала писати і в 1883 році деякі твори переслала до журналу «Зоря», які потрапили  до Івана Франка, вже відомого на той час літератора і соціаліста. Іван Франко написав Юлії листа, у якому схвально відгукнувся про її поезію, однак порекомендував не писати прозові твори: «У Вас є далеко більша спосібність до поезії, і то до ліричної поезії, ніж до повісті. І я раджу Вам працювати на тім полі». Шнайдер дуже зраділа тому листу, бо, ще навчаючись у вчительській семінарії, таємно знайомилась із творчістю заборонених на той час владою літераторів, в тому числі і з Франковими творами.

Перша їхня зустріч відбулась у Бібрці в грудні 1883 року. І від того часу Франко для Юлії був порадником у її творчості. Інтелектуальне співробітництво письменників тривало понад 30 літ. Франко друкував поезії своєї приятельки у популярних галицьких часописах, 1885 року видав збірничок поезій Уляни Кравченко «Prima Vera», а 1891 року – наступну збірку «На новий шлях!», яка «поставила її в перші ряди змагань за рівноправність української жінки».

З 1899 до 1904 року Уляна Кравченко працювала у Трускавецькій школі на посаді молодшої вчительки. У той час учителем-керівником школи був її чоловік Ян Нементовський. А найдовше, і аж до 1920 року, вона вчителювала у селі Солець, тепер район міста Стебник.

Після виходу на пенсію, з 1920 року і до дня своєї смерті в 1947 році Уляна Кравченко проживала в Перемишлі.

Окрасою мистецької частини академії став виступ Народного художнього колективу ансамблю «Чарівна сопілка» під керівництвом Орести Сивохіп. Вони прочитали поезії Уляни Кравченко та виконали музичні композиції на її слова. Слід сказати, що пані Ореста вже давно виносить ідею створення музею в Сільці та плідно співпрацює з музеєм Івана Франка в Нагуєвичах. Сьогодні вона також представила вірші, написані по її проханню нашими дрогобицькими поетами, зокрема Юрієм Гарником та картину львівського художника Мирона Філіповича, на якій Кравченко зображена поруч із Франком. За прекрасний виступ усі учасники ансамблю «Чарівна сопілка» отримали сувеніри від ДІКЗ «Нагуєвичі».

Опісля виступу, на другому поверсі Літературно-меморіального музею відбулося відкриття виставки унікальних експонатів: листів, документів, поштівок та віршів Уляни Кравченко.