Відбувся тематичний урок «Іван Франко: таємниця сповіді»

«Відчуваючи, що сили його покидають Іван Франко попросив учительку Олену Грозикову: «Будьте такі добрі, приведіть мені православного священика, бо я почуваю себе більше православним, ніж католиком. Шлюб мені давав, діти мені хрестив, хату мені святив православний священик». Те, що Іван Франко був релігійною людиною немає сумнівів, його батько Яків дуже багато зробив для церкви в Нагуєвичах, був головою церковного братства, а всі діти Івана Франка були хрещені. Дружина Івана Франка Ольга Франко (з дому Хоружинська) була православною. І подружжя, яке брало шлюб в Києві, вінчав православний священик», – цими словами розпочала тематичний урок «Іван Франко: таємниця сповіді» наукова співробітниця музею Ірина Сопотницька, який відбувся напередодні відзначення 109-х роковин смерті Івана Франка а садибі Франків.

Тема останньої сповіді Франка є досить суперечливою, навіть сьогодні. Цю тему дуже скурпульозно дослідив знаний франкознавець, заступник директора з наукової роботи Дому Франка Ігор Медвідь.

Пані Ірина Сопотницька, спираючись на дослідження пана Ігоря розповіла юним відвідувачам заповідника «Нагуєвичі» про останні дні та години Івана Франка.

Отже, десь передчуваючи свою смерть, Іван Франко попросив, щоб привели йому священика для сповіді – продовжила Ірина Іванівна свою розповідь. Спершу йому привели о. Володимира Гургулу, якому поет відмовився сповідатися через різні політичні переконання. Зрештою саме він 31 травня провадив церковний чин похорону Івана Франка

І, напевно, остання сповідь Франка відбулася б простіше, якби не одна проблема: у Львові на той час було дуже мало православних священиків.

Отця Теодозія Галущинського, в майбутньому ректора духовної семінарії у Львові, тоді ще молодого священника,  закликав о. ігумен. Саме о. Теодозія він попросив відвідати Франка та уділити йому тайну сповіді. Отець Галущинський завітав до Франка, але спочатку розмова йшла важко. Та згодом вони розговорилися. Після двох годин розмови хворий ослаб і монах залишив його відпочивати. По кількох днях, о. Галущинський знову навідався до Франка, помітивши, що стан його здоров’я дуже погіршився. Відтак монах майже відразу спробував перейти до теми сповіді, але намовити поета таки не зміг. Втім, наприкінці розмови Франко сказав йому: «Прийдіть ще раз до мене, бо я люблю з Вами говорити». Отець Теодозій відповів: «Добре, прийду, може й завтра». Монах ще не знав, що то була їхня остання розмова. Зранку о. Галущинський пішов на інший похорон, і після обіду мав намір зайти до Франка, але на похороні дізнався, що вночі серце поета перестало битися. Це було 28 травня 1916 року.

Як свідчить Франків небіж Василь, син Онуфрія, «в одній кімнаті Франкового дому висів образ Богоматері, обвішаний вишиваними рушниками, перед ним стояла лямпадка».

Хоча поет помер без сповіді, але намір це зробити мав. Він був фактично за крок до цього рішення. Ось тільки в непростий час війни не знайшлося священика, якому би Франко відкрив свою наболілу душу.

Справді гідним сповідником Франка міг би стати митрополит Андрей Шептицький. Однак, знову ж таки, обставини склалися несприятливо для Івана Франка. Митрополит Шептицький з 1914 до початку 1917 року перебував в Росії на засланні. Зважаючи на його особисту повагу до Івана Франка, не має сумнівів, що він би особисто прийшов до поета, аби полегшити йому перехід в інший світ. Однак Франко помер перш ніж митрополита випустили з ув’язнення.

Та все ж Митрополит Андрей відправив панахиду за Іваном Франком 24 квітня 1917 року в Києві, в католицькому костелі.