Як мешканці Нагуєвич святкували Різдво, чим частували нагуєвичани і, зокрема родина Франків своїх гостей та колядників?

Цікава розповідь звучала сьогодні, 23 грудня в стінах Літературно-меморіального музею Івана Франка, а саме, як мешканці Нагуєвич святкували Різдво, чим частували нагуєвичани і, зокрема родина Франків своїх гостей та колядників. А прозвучала вона від однієї з корифеїв музею Івана Франка, наукової співробітниці музею Марії Шутко. Вона і з власного досвіду, і з спогадів відомої дослідниці села Ганни Гром розповіла про одне із найочікуваніших вечорів – Святвечір, напередодні Різдва.

«Діда ставлять у куті біля столу, за яким вечеряють. І він стоїть там аж до Йордану. Біля порогу світлиці господар кладе сокиру, щоб уберегти себе від лихих сусідів та їхніх наговорів. Тоді вносить оберемок сіна і соломи. Сіном господиня покривав стіл, тоді простеляє скатертину. Раніше це було вишите саморобне полотно з льону чи конопель. Кладе під скатертину па асі чотири кути стола по головці часнику, щоб уберегти хату і сім’ю від усього поганого. Розказував мені о. Григорій Паращак, що ця традиція йде від першої половини XIX ст., коли під епідемії холери померло багато людей. Хто їв часник, той врятувався.

Господар встеляє долівку в кімнаті соломою. Сіно і солома нагадують родині, що Ісус Христос народився в яслах. Діти скачуть по соломі, качаються, квокають, мекають, кувікають – словом, імітують голоси домашніх тварин, щоб увесь рік у господарстві водилася всяка птиця й худобина. Якщо якесь дерево в саду не родить, то господар торкається його сокирою, загрожуючи зрубати: «Зароди, деревце, бо зрубаю тебе!». Тоді йде погодувати худобу, дає тваринам найкращу їжу (переважно конюшину), уділяє по кілька ложок кожної страви зі свого стола.

Уся сім’я стає на коліна обличчям до образів і молиться. Після молитви сідають за стіл. Господар – у центрі. Він хрестить вечерю і бере часник, примовляючи: «Не лущу тебе до живого, збережи мене від усього злого». Всі їдять зубчик часнику зі шкірочкою. Починають з куті, бо до малого Ісуса першими прийшли пастушки і принесли сніп пшениці. Господар набирає ложку куті, кидає до стелі і говорить: «Родися жито, пшениця і усяка пашниця високою, аж до стелі!». Мати виносить трохи куті надвір і запрошує до вечері птахів: «Хлопці-горобці, ходіть до нас їсти пшеницю, бо як нині не прийдете, то не приходіть ніколи, щоб не нищили посівів у полі». Їдять капусту, голубці вареники, рибу, узвар з квасолею, поливку із сушених грибів борщ. Капусту не всю виїдають, а залишають трохи в мисочці прохаючи Бога зародити на другий рік ще краще

Після вечері ґазда і пастушки збирають усі ложки, зв’язують їх сіном і ставлять у Діда, щоб вся сім’я була завжди разом і щоб на пасовиську не розбігалися корови. Батько починає співати «Бог предвічний», йому підтягує вся сім’я. В нічній тиші ллється колядка – щире звернення християн до Бога духовне єднання з ним. Усі дії людини в Святий Вечір сповнені таємничістю. Ними господарі захищають свою садибу і сім’ю від усякої поганої сили на весь наступний рік. Уставати від вечері треба всім разом, а одному не слід, щоб сім’я нікого не втратила.

Хлопчики й дівчатка після вечері йдуть колядувати, а старші ґазди гуртуються по кутках чи збирають родичів і колядують уже на Різдво. Старших колядників запрошують до хати на гостину, а дітям виносять ласощі або гроші.

На Різдво хлопці переодягаються і ходять колядувати з вертепом. Це дійство зображає події у Вифлеємі, де народився Ісус Христос. Злий Ірод, який наказав вирізати дітей, щоб не пропустили маленького Божого сина, три царі, що приносять дари народженому, жид, пастушки, ангел – дійові особи вертепу. Пастушки заходять до хати і просять дозволу заколядувати. За коляду їм дають гроші, ковбасу, горіхи, яблука та інші ласощі».