Тематична екскурсія «Історія та традиції святкування Андрія в Нагуєвичах»

30 листопада ми святкуємо День святого Андрія Первозванного. І хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: це одне з тих свят, де переплелися християнство та язичництво, тож друга назва цього свята – Калита. Так само називається обрядовий хліб, який випікається в цей день і має форму кола – символ сонця та нескінченності. Це свято вважається парубоцьким, бо в Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити збитки, а дівчата цієї ночі ворожать на свою долю.

Саме про історію та традиції святкування Андрія в Нагуєвичах провела тематичну екскурсію наукова співробітниця музею Ірина Сопотницька. Вона розповіла, як це відбувалося раніше, коли напередодні 13 грудня (а відтепер 30 листопада), коли починало сутеніти, хлопці і дівчата збиралися разом в одній хаті, щоб розпочати «Андріївські гуляння». Дівчата готували святкову вечерю з тих продуктів, які самі принесли. Після заходу сонця підходили парубки з цукерками і наливками. Спочатку розповідалися цікаві історії, хлопці та дівчата жартували. Опівночі дівчата залишалися ворожити, а парубки йшли розважатися-бешкетувати: могли зняти ворота або воза висадити десь нагору.

Дівчата в ніч на Андрія ворожили найрізноманітнішими способами. Вибігали, наприклад, на подвір’я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи «Молодець, старець…», а останній кілок обов’язково оглядали. Якщо кілок тонкий і рівний, то тій дівчині і хлопець випаде молодий і стрункий. А якщо кілок з товстою корою – суджений буде багатим тощо.

А ще брали чобіт у дівчини і від стіни до порога переставляли і промовляли «молодець, удовець, буду дівувати…» і на якому слові чобіт «вийде» з хати, таку долю ця дівчина і буде мати. Схожим ворожінням було коли дівчата від протилежної до вхідних дверей стіни одна перед одною ставали, і яка з них перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею – другою і т. д.

Традиції в Нагуєвичах мало відрізнялися від тих, що були й в інших куточках України, але мали свій колорит, притаманний кожному селу.