26 квітня з нагоди 177-ої річниці від дня народження українського натураліста, мовознавця, письменника, громадського діяча, дослідника мові і фольклору лемків, автора близько 200 друкованих праць Івана Верхратського в Державному історико-культурному заповіднику відбулося екскурс-обговорення «Іван Верхратський – вчитель Івана Франка». Наукова співробітниця музею Ірина Сопотницька розповіла про життя, творчість дослідження Івана Григоровича.

Іван Верхратський пригорнув Івана Франка до себе, давав книги М. Драгоманова, П. Куліша, Т. Шевченка, твори інших українських письменників.

Народився відомий галицький науковець 26 квітня (за деякими даними 24 квітня) 1846 року в селі Більче-Золоте (нині Борщівського району Тернопільської області) в родині пароха церкви Св. Михаїла Григорія Верхратського (1798–1848). Коли помер батько, мати з чотирма дітьми переїхала до Львова. Там юний Іван вчився в міській школі, а 1857 року вступив до Академічної гімназії, яка саме почала переходити на руську (українську) мову навчання. В гімназії захоплювався природознавством, збирав колекції комах, гербарії, писав наукові розвідки.

Після матури Іван студіював на філософському факультеті Львівського університету ім. Франца І, який закінчив у 1868 році. Того ж року розпочав педагогічну працю на посаді молодшого учителя природознавства та руської мови в реальній гімназії міста Дрогобича.

Відразу після створення «Просвіти» у Львові Верхратський здійснив спробу організувати в Дрогобичі просвітянське Товариство, але не зумів через надто сильну тут тоді москвофільську орієнтацію: «Спробу організувати в Дрогобичі просвітянське Товариство відразу після створення «Просвіти» у Львові 1868 р. робив Іван Верхратський, прибувши у тім році зі Львова на працю в Дрогобицьку гімназію (гімназійний учитель І. Франка), але не зумів через надто сильну тут тоді москвофільську хвилю», – писав професор Михайло Шалата.

Організував у гімназії літературний гурток, до якого входили 12 учнів – серед них Іван Франко. Іван Франко згадував потім в нарисі «Рутенці» свого вчителя: «Іван Верхратський, що з замилуванням займався ентомологією, мав великі та дуже гарно виконані збірки хрущів та мотилів і надто займався також збиранням до пізнання народного язика та його діалектів».

В роки вчителювання працював над поширення української мови в науці й освіті. Писав українські підручники для гімназій з ботаніки, зоології й мінералогії, перекладав їх з польської, німецької та російської мов.

Гостро виступав проти москвофілів з їх штучним «язичієм» та русифікацією, обстоював фонетичний правопис. Видав праці «У справі народного язика» (1873); «В ділі управильнення правописі» (1880), готував матеріали до словника української мови.

Верхратського цікавили різноманітні галузі науки: природознавство, мінералогія, біологія, мовознавство, фольклористика. Він збирав гербарії, колекції різних комах, які потім були передані до Природничого музею у Львові.

Займався екологічними проблемами. Зокрема мріяв створити заповідник «Степ Панталиха» на Тернопільському Поділлі – унікального степового ботаніко-орнітологічного комплексу з системою лугів, долин, видолинків, озер, боліт, джерел, малих річок та потічків загальною площею близько 500 га. І. Верхратський звернувся до австрійського уряду з пропозицією про створення там заповідної зони для збереження унікальної екосистеми європейського значення. Цісарський уряд підтримав цю ініціативу, та його реалізації перешкодила Перша світова війна. А у міжвоєнний період унікальні природні ландшафти Панталихи були розорані.

Порівнюючи Франка й Верхратського, Я. Грицак писав: «Франків гімназійний вчитель Іван Верхратський думав про себе як про найбільшого поета після Шевченка. Саме його, поряд із Федьковичем, вибрав Драгоманов, коли пробував вивести у Галичині «нову породу» – народного поета, відповідно до зразків російської літератури. Верхратський не згодився прийняти цю роль, бо, за його словами, «не хотів класти огню під рідну стріху». Коли Франко почав друкуватися у «Друзі», на його сторінках панував молодий Володимир Стебельський. На нього як на «винятково талановитого поета» покладали надії як українофіли, так й русофіли… Уже коли Франко добився слави як літератор, його суперником на поетичному полі був Володимир Масляк. Однак ані Верхратський, ані Стебельський, ані Масляк не могли зрівнятися з Франком у популярності. Жоден із них не відповідав уявленню про національного поета. Цей образ пов’язувався з безкорисливим служінням суспільним ідеалам, а служіння мало допроваджувати до страждань і переслідувань».

Іван Верхратський був одним із перших членів Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. А 1889 року вченого обрано дійсним членом НТШ і першим головою математично-природничо-лікарської секції та редактором її «Збірника». У 1905 році І. Верхратському надали звання Почесного члена НТШ. Основоположник української наукової термінології з природознавства.

29 листопада 1919 р. Іван Верхратський помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.