До 75-річчя від дня народження композитора відбулась презентація «Володимир Івасюк»

4 березня – день народження Володимира Івасюка, йому цього року виповнилося би 75 років. Вчора в конференц-залі літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах заступниця директора музею з наукової роботи Лілія Хміль провела презентацію «Володимир Івасюк». Відвідувачам Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» вона розповіла про життя і творчість геніального композитора та співака, який зробив українську естраду відомою на весь світ.

За фахом медик, а за покликанням – скрипаль, піаніст, віолончеліст, гітарист і автор пісень, які він відмовлявся писати російською мовою. Історія його смерті у Брюховицькому лісі під Львовом досі є таємницею, і винні в імовірному вбивстві не названі й не покарані.

Володимир Івасюк у віці 30 років написав понад 107 пісень, а ще була класична музика, інші музичні твори та експерименти.

Народився Володимир Івасюк 4 березня 1949 року в місті Кіцмань Чернівецької області в родині вчителів.

У 1955-1963 роках навчався у місцевій дитячій музичній школі. У 1956-1966 роках – учень Кіцманської середньої школи. У 1962 році брав участь у заключному концерті обласного огляду музичних шкіл Буковини. У 1963 році вступив до Київської музичної десятирічки ім. М. Лисенка по спеціальності альт, навчався першу чверть, з другої чверті через хворобу повернувся до Кіцманя та навчався в середній школі та музичній школі по класу фортепіано.

У 1964 році написав першу пісню «Колискова» на вірші батька. У школі створив вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка». У 1965 році за перемогу в республіканському конкурсі ансамбль «Буковинка» був нагороджений поїздкою по Дніпру. У 1966 році сім’я переїхала до Чернівців. Вступив до медичного інституту, однак його виключили за участь у «політичному інциденті». Влаштувався працювати на завод «Легмаш», де керував заводським хором. Під псевдонімом Весняний надіслав на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі» на вірш В. Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш. За пісню «Відлітали журавлі» був удостоєний першої премії. У 1967-1972 роках повернувся до навчання в медичному інституті.

У 1970 році написав пісні «Червона рута» і «Водограй», які 13 вересня вперше виконав з Оленою Кузнецовою у передачі українського телебачення «Камертон доброго настрою». Путівку в життя пісням дав ансамбль «Смерічка» Левка Дутковського. У 1971 році режисер Роман Олексів зняв у містечку Яремча український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконали Софія Ротару і Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка.

«Червона рута» перемогла на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71». На заключному концерті в Останкіно її виконали солісти ансамблю «Смерічка» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич та автор Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва. «Червону руту» надрукував тижневик «Україна».

У 1972 році на чернівецькому телебаченні пройшла прем’єра пісні «Балада про дві скрипки», яку виконала Софія Ротару. Пісня «Водограй» у виконанні ансамблю «Смерічка» під керівництвом Л. Дутковського (солісти М. Єжеленко і Н. Яремчук) перемогла в телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти!» Та фестивалі «Пісня-72». Переїхав до Львова, вчився в медичному інституті й почав навчання в консерваторії на підготовчому відділенні. У листопаді на запрошення Володимира Івасюка у Львівському театрі ім. Марії Заньковецької його пісні виконав ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського. Початок співпраці з Ростиславом Братунем, що є етапним у творчості композитора.

У 1973 році закінчив Львівський медичний інститут, вступив до аспірантури до професора Т. Митіної. У серпні 1974 року в складі радянської делегації був на міжнародному пісенному конкурсі «Сопот-74», на якому Софія Ротару перемогла з його піснею «Водограй». Подорожував по Польщі. У вересня 1974 року вступив на композиторське відділення Львівської консерваторії в класі Анатолія Кос-Анатольського.

1974-1975 – робота над музикою до вистави «Прапороносці» за однойменним романом О. Гончара. 19 березня 1975 – прем’єра вистави «Прапороносці». Музика Володимира Івасюка високо оцінена критикою.

У серпні-вересні 1975 року в селі Розтоки на Буковині знімався фільм «Пісня завжди з нами», в якому Софія Ротару виконує шість пісень Володимира Івасюка. У липні 1976 Володимир Івасюка виключили з консерваторії за пропуски занять. Пише музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі. У 1977 році відновлює навчання у Львівській консерваторії в класі Лєшека Мазепи. Софія Ротару з піснею Івасюка «У долі своя весна» перемогла на фестивалі «Сопот-77». Вийшла платівка «Софія Ротару співає пісні Володимира Івасюка». Вийшла збірка його пісень «Моя пісня».

У квітні 1978 року брав участь у Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані. Піаністка Л. Десяткіна виконала на конкурсі «Сюїту-варіації» на тему народної пісні «Сухая верба» В. Івасюка. У жовтні 1978 року брав участь у Всеукраїнському зльоті творчої молоді. Виконувалися «Сюїти-варіації для камерного оркестру» та відбувалася прем’єра пісень «Літо пізніх жоржин» на вірші Ростислава Братуня, «Нам спокій, друже, тільки сниться» на вірші Р. Кудлика. Пісні виконав соліст Львівської опери Ігор Кушплер. У листопада 1978 року переміг на Всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві – дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара». У квітні 1979 року – член журі першого республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Поїхав до Львова в ніч з 23 на 24 квітня 1979 року.

24 квітня 1979 Володимир Івасюк після телефонного виклику вийшов з будинку і більше не повернувся. 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія – самогубство – підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР.

Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 року у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.

Його називали українським Орфеєм, буковинським Шубертом, Ікаром української пісні, керівником колективу радянських «Beatles», видатним композитором, одним із основоположників української естрадної музики… Хіба міг хтось уявити, що на піку творчого злету його не стане? Володимир Івасюк прожив 30 років, але за цей короткий час він виконав свою місію, використав талант і потенціал, зробивши українську пісню модною на весь світ.