Лекція «Остання зима в житті Івана Франка»

Іван Франко прожив нелегке життя, на його долю випало багато випробувань – рано залишився без батька, а згодом і без матері. Арешти за політичні погляди, рання смерть старшого сина Андрія не могли не позначитись на його здоров’ї. Якими ж були останні місяці життя письменника дізнались відвідувачі музею на лекції «Остання зима Івана Франка», яку в садибі провела наукова співробітниця музею Марія Шутко.

Вона розповіла, що трагедія, яка трапилася з Іваном Франком в 1908 році (параліч обох рук), схвилювала українську громадськість. З того часу для І. Франка розпочався найтрагічніший період у житті. Свої страждання переносив зі стоїчним спокоєм. Гірко було дивитися на колишнього, фізично сильного чоловіка, який став безпорадним, як мала дитина. Без помочі секретаря в своїй роботі не міг обійтися. Таким секретарем та опікуном для Франка був його старший син Андрій. Але зі смертю Андрія в 1913 році ним не було кому опікуватися. Дружина письменника була немічна і хвора й сама потребувала опіки.

Хвороба Франка розвивалася непомітно й поволі підточувала його міцний організм. Важкі страждання випали на долю Івана Франка з початком Першої світової війни. Тяжко хворий письменник залишився самотнім. Сини Тарас і Петро – на війні, дочка Анна в родині матері в Києві, дружина в лікарні.

В час російської окупації мало хто зі знайомих та приятелів відвідував самотнього письменника. Деколи бував його друг Карло Бандрівський та знайомий лікар Євген Озаркевич, який згадував, що застав Франка самотнім і голодним.

Про тяжке життя І. Франка дізналася родина його дружини Ольги. Це викликало значний резонанс на Наддніпрянській Україні. І справді, Франко протримався в період окупації Львова значною мірою на ті кошти, які різними шляхами передавала йому інтелігенція з Києва, Харкова, Одеси, Полтави та інших міст.

На щастя, несподівані дороги війни привели до І. Франка 16-ти річного сина брата Захара з Нагуєвич Василя Франка. Він доглядав Франка майже рік, ставши для нього дуже добрим помічником. Але хвороба прогресувала. Він став немічним, безсилим, відмовляло серце, почали пухнути ноги.

Осінь 1915 року була дощова і холодна. Наближалася зима. Остання зима в житті І. Франка. Карло Бандрівський – друг та офіційний опікун письменника та його сім’ї звернувся до адміністрації військового шпиталю «Притулок для хворих Українських стрільців» у Львові з проханням прийняти Франка на лікування. В супроводі Бандрівського та його племінника Василя Франка, він з’явився в лікарні. Спочатку йому тут було трохи краще, ніж вдома. Лікарі ставилися до нього з увагою і теплотою.

У грудні до притулку прийшов на візиту полковник Січових Стрільців Гриць Коссак у супроводі двох чотарів, братів Петра і Василя Дідушків. Полковник Коссак довідався, що в притулку знаходиться хворий Франко й прийшов зі старшинами провідати письменника. Привітавшись, полковник спитав: «То Вам ліпшої кімнати не знайшлося?». Покликав директорку притулку Ірину Домбчевську і наказав їй негайно змінити Франкові кімнату. Потім полковник запитав Франка: «Як чуєтеся, пане полковнику, – відповів Франко і з дотепом додав: – Літав орел попід небеса, аж поки йому не пощербилися крила, та й опинився у Стрілецькому притулку».

Попрощавшись з Франком, полковник зі старшинами вийшли. Директорка притулку зараз же змінила Франкові кімнату. Дала кімнату на першому поверсі – гарну, ясну, простору. У Франка змінився настрій, він став ліпше себе почувати. Василько Франка доглядає, одягає, виводить щодня на повітря, на коридор пройтися.

Настав 1916 рік. 6 січня Правління товариства УСП і Січові Стрільці влаштували у притулку Святвечір, на який запросили Франка з Васильком у них погостювати. Була це хвилююча і радісна, неповторна зустріч Франка з Січовими Стрільцями. Перед вечерею старшина привітав Правління УСП, Українських Січових Стрільців зі Святвечором. Особливо вітав він дорогого гостя Франка, як сказав старшина, «славетного письменника, поета, політично-громадського діяча, Великого Каменяра, борця за народні права і волю, що лучиться тепер з боротьбою Українських Січових Стрільців». По вечері всі задушевно співали колядок, щедрівок, вели між собою та з дорогим гостем Франком товариські розмови.

Але з наближенням весни Франкові ставало гірше. Через деякий час, почуваючи себе дуже немічним він вирішив залишити заповіт. В присутності лікарів, адвоката Стефана Барана та Карла Бандрівського заповіт було оформлено юридично.

Бандрівський вклав перо між два пальці правої руки, які не згиналися і він дрижачою рукою почав писати окремо кожну літеру свого імені та прізвища.

Франко у заповіті записав свій будинок його дітям і дружині, а свою велику і багату бібліотеку, його архів, листування, рукописи та авторські права його авторів Науковому товариству ім. Шевченка у Львові.

Незабаром він покинув притулок. На світанку, непомітно для усіх з великим трудом добрався з племінником Василем до власної хати. Це була остання зима його життя. І остання мандрівка рідним Львовом, духовним символом якого Іван Франко став ще за життя.

Опісля відвідувачі оглянули садибу Франка та Літературно меморіальний музей Івана Франка, а цікаву екскурсію їм провели хранителі музею Марія Шутко та Назарій Юрчишин.