Наукові презентації про нові архівні матеріали присвячені Нагуєвицькому віче 1919 року та постаті Семена Вітика

У Центральній міській бібліотеці ім. В. Чорновола сьогодні, 22 січня, відбулися наукові презентації про нові архівні матеріали присвячені Нагуєвицькому віче 1919 року та постаті Семена Вітика. Їх представили кандидат історичних наук, директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богдан Лазорак та кандидат історичних наук, начальник управління культури та розвитку туризму Дрогобицької міської ради Володимир Ханас.

Розпочався захід з хвилини мовчання в пам’ять про всіх, хто загинув, виборюючи незалежність нашої держави та виконання Державного гімну України.

105 років тому 22 січня 1919 року у Києві на Софійській площі сталася історична подія – було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Обидві українські держави виникли впродовж одного року. УНР зі столицею у Києві проголосили незалежною державою 22 січня 1918 року, а у листопаді була створена ЗУНР зі столицею у Львові. УНР майже відразу розпочала війну з радянською Росією, а ЗУНР – із Польщею, оскільки поляки вважали, що Галичина має бути польською.

Частина представників старшого покоління сприймала ідею злуки насторожено і довший час якщо не опиралась, то щонайменше не форсувала її втілення. З огляду на це провідною рушійною силою «з’єдинення всіх українських земель в одній державі» стала молодша генерація політичних та військових діячів.

Ідею злуки ЗУНР та УНР гаряче і захватом підтримали також широкі народні маси українців на заході українських земель. Впродовж найближчих днів після оприлюднення Ухвали Української Національної Ради у Калуші, Коломиї, Дрогобичі, Жовкві, Стрию, Золочеві та інших містах відбулись багатотисячні урочисті маніфестації на підтримку об’єднання двох українських держав.

Про одне з таких зібрань, що відбулося в селі Нагуєвичі розповів Богдан Лазорак. Він також ознайомив про події, що передували Акту злуки, велику роль Івана Франка у формуванні світогляду вільного українця в кінці ХІХ – початку ХХ століття, про ситуацію 1918-1919 років на Дрогобиччині. Також присутні мали змогу переглянути тогочасні унікальні та рідкісні фотографії.

Про нашого земляка, уродженця села Гаї Верхні Семена Вітика розповів Володимир Ханас.

Семен Гнатович народився в 1876 р. у сім`ї залізничника. Навчався у Дрогобицькій гімназії, згодом закінчив Перемишльську гімназію та Львівський університет. У 1892 р. був секретарем Русько-української радикальної партії, очолюваної Іваном Франком та М. Павликом. Редагував часопис РУП «Селяни». Після розколу партії у 1899 р. разом із М. Ганкевичем та В. Охримовичем засновують Українську соціал-демократичну партію. Обирався послом австрійського парламенту у 1907 та 1911 роках від двомандатного округу №54, де наполегливо захищав українські національні інтереси. Брав активну участь у державно-політичному житті України періоду визвольних змагань 1917-1921 років. У жовтні 1918 р. увійшов до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР, стає членом Президії УНРади, потім-віце-президентом Національної Ради. У 1918-1919 рр.- повітовий комісар Дрогобиччини. У період Директорії УНР – голова президії Трудового конгресу України. Від 1919 р. – в еміграції, у Відні, де видавав журнал «Нова громада».

1925 приїхав в УСРР, де працював редактором журналу «Червоний клич». Підготував до друку книгу «Польща і Україна», залишив спогади про I. Франка. 22 березня 1933 р. ув’язнений ДПУ УСРР у «справі УВО» Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений до десяти років позбавлення волі. 2 жовтня 1937 року Особливою трійкою УНКВС СРСР по Челябінській обл. засуджений до смертної кари за те, що під час ув’язнення «виявляв свої контрреволюційні переконання й непримиренно ворожі настрої щодо керівництва партії та уряду», «вороже настроєний до НКВС й наглядового складу тюрми, порушував правила в’язничного режиму». Страчений у м. Верхнєуральськ 10 жовтня 1937 року.

Також своїми враженнями про презентації поділився доктор історичних наук, професор Леонід Тимошенко, а краєзнавець Роман Пастух прочитав власний вірш, присвячений подіям 22 січня 1919 року.