Виготовлення Стрітенських окопних свічок

На сороковий день після Різдва Немовля Ісуса батьки принесли до храму, де назустріч Святій Родині вийшов старець Симеон, який чекав на Господа упродовж тривалого часу. Симеон глянув на малюка й сповістив, що принесене до храму Немовля служитиме спасінню людей. Ця зустріч старця й Немовляти увійшла в історію християнства як Стрітення Господнє.

В цей день, проходять великі богослужіння, в яких за обрядом освячують свічки та воду. За традицією, кожна родина повинна мати в домі Стрітенську свічку та Стрітенську воду.

Сьогодні в ДІКЗ «Нагуєвичі» відбувся незвичний майстер-клас з виготовлення Стрітенської свічки. Незвичність полягала в тому, що свічки будуть відправлені на передову нашим воїнам. Вони оберігатимуть і зігріватимуть їх в бліндажах та окопах. А виготовляли свічки пацієнти реабілітаційного центру «Назарет», заснованим Благодійним Фондом «Карітас» СДЄ УГКЦ.

А головною силою Стрітенської свічки повинна бути щира молитва, тоді вона принесе мирне та спокійне життя. З молитвою та запаленою Стрітенською свічкою, люди освячували свої помешкання та вірили, що вона вбереже та відверне стихійні лиха. Тому, її ще називали «громовиця», або «громнича».

Під час процесу виготовлення свічок, заступниця директора ДІКЗ «Нагуєвичі» Лілія Хміль розповідала про те, як використовувалася Стрітенська свічка нашими предками. Так її запалювали при тяжкій хворобі, проводили обряд окурення при немічі, складних пологах, дитячому переляку, а при зубному болю треба було її гризти та кусати. Нею окурювали все хазяйство: корів з телятами від пристріту, а стадо худоби перед тим, як виганяти на пашу.

Також, обкурювали весь дім при епідеміях та інфекційних хворобах. Коли йшли вперше орати чи жати, ця свічка завжди була при собі в господаря.

Ще, таку свічку ставили біля хворої людини перед смертю, для легшого відходу в інший світ. Коли на руку з свічки капне віск, вважалося, що буде щастя та достаток цілий рік.

Довідково:

Реабілітаційний центр «Назарет» діє з 2004 року. У 2010 році центру було присвоєно статус першого загальноцерковного реабілітаційного центру в УГКЦ, який надає кваліфіковану допомогу в лікуванні осіб з хімічною та поведінковою залежностями. Зараз тут діють три стаціонарних відділення, а ще одне – на етапі будівництва. Центр розрахований на 100 осіб. Тривалість курсу стаціонарної реабілітації є індивідуальною і залежить від мотивації людини. Програма складається з чотирьох етапів. Кожний етап — це показник рівня свідомості та відповідальності людини.