ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО.  IVAN FRANKO.

27 серпня 1856  с. Нагуєвичі, Дрогобицького повіту – 28 травня 1916 Львів

«…ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів»
                                                                                                   

Іван Франко

БIОГРАФIЧНА ДОВIДКА

Iван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичі Дрогобицького повiту в родинi коваля. З батькiвської кузнi вiн винiс першi знання про життя галицького селянства, про працю людини, а вiд матерi перейняв любов до народної пiснi.

Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці Сільній. З 1864 по 1867 рік – у Дрогобицькій нормальній (початковій) школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р. 

Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця» (1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881p.).

І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.

Вже з дитячих років «Кобзар» Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться і знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками.

Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур’я, Волосянки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету.

Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові «Друг». Вступивши до студентського «Академічного гуртка», Франко став активним працівником і автором його органу «Друг»: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість «Петрії і Довбущуки».

Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І. Франка та членів редакції журналу «Друг». Разом з Михайлом Павликом Іван Франко починає видавати журнал «Громадський друг», у якому друкує свої вірші «Товаришам із тюрми», нарис «Патріотичні пориви», початок повісті «Boa constrictor». Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на «Дзвін». Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш «Каменярі» та оповідання «Моя стріча з Олексою». Четвертий, останній номер журналу вийшов під назвою «Молот». В ньому закінчив І. Франко друкування повісті «Boa constrictor», сатиричний вірш «Дума про Наума Безумовича», свою знамениту статтю «Література, її завдання і найважніші ціхи».

В кінці 1878 року І. Франко став редактором органу друкарів «Praca». Він починає видавати «Дрібну бібліотеку», пише для віденського «Слов’янського альманаха» ряд новел, серед них «Муляра» для нової задуманої газети «Нова основа», «Борислав сміється», працює над перекладами «Німеччина» Г. Гейне, «Фауст» Гете, «Каїн» Байрона і т. д., укладає «Катехізис економічного соціалізму…»

У березні 1880 року І. Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге заарештовують у зв’язку з судовим процесом, що його вів австрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І. Франко у тюрмі, після чого його у супроводі поліцая відправили до Нагуєвич і ще раз по дорозі довелося провести ніч у Дрогобицькій тюрмі, про що й описав потім в оповіданні «На дні».

Повернувшись після таких «мандрівок» до Львова, І. Франко бере участь у робітничій газеті «Praca», пише соціалістичну програму «Чого хоче Галицька робітницька громада». У газеті «Praca» латинськими буквами опублікував І. Франко свій знаменитий вірш «Гімн» («Вічний революціонер»).

У 1881р. І. Франко видає польською мовою брошуру «Про працю. Книжечка для робітників». З цього ж року він починає видання журналу «Світ», у якому від номера до номера друкує повість «Борислав сміється» (повість так і не була закінчена в зв’язку із закриттям журналу), тут же друкує свою відому статтю «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка».

У журналі «Світ» І. Франко друкує ряд своїх революційних поезій, що ввійшли потім у збірку «З вершин і низин». Після припинення виходу журналу «Світ» І. Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут».

Мріючи про видання власного журналу, письменник двічі виїжджає до Києва (1885, 1886 pp.), щоб отримати від київської «Громади» матеріальну допомогу. Та київські ліберали обіцяні гроші віддали «Зорі», а не Франкові.

В 1886 році в Києві, в колишній колегії Галагана «у позиченому сурдуті» І. Франко обвінчався з курсисткою Ольгою Хоружинською і повіз молоду дружину до Львова. 1887 року Франко стає співробітником прогресивної на той час польської газети «Кур’єр Львівський». Цього ж року виходить збірка «З вершин і низин».

В серпні 1889 року в Галичину приїхала група київських студентів. Іван Франко вирушив з цією групою у туристську подорож. Заарештований разом з студентами, І. Франко знову просидів у в’язниці десять тижнів і був випущений без суду.

У 1890 році разом з Михайлом Павликом Іван Франко видає двотижневик «Народ», що став органом заснованої цього року «Української радикальної партії». Тут письменник друкує такі відомі сатиричні оповідання, як «Свиня», «Як то згода дім будувала». В цьому ж році вийшла збірка оповідань автора «В поті чола» з передмовою Михайла Драгоманова та автобіографією Івана Франка.

І. Франко організував у Львові «Наукову читальню», в якій виступав і сам з питань теорії наукового соціалізму, політекономії, історії революційної боротьби. Боротьбу І. Франко проводить і на науковій ділянці. Він задумав написати докторську дисертацію, обравши собі темою політичну поезію Т. Г. Шевченка.

Львівський університет, в якому керував кафедрою української літератури О. Огоновський, не взяв написану І. Франком дисертацію до захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці, а коли й там нічого певного не накреслюється, перебирається восени 1892 року у Відень, слухає там лекції відомого славіста проф. Ягича і пише свою докторську дисертацію «Варлаам і Йоасаф – старохристиянський духовний роман і його літературна історія». В червні 1893 року йому присуджено науковий ступінь доктора філософії.

1893 року І. Франко видає друге, доповнене, видання збірки «З вершин і низин».

1894 року, коли помер проф. О. Огоновський, І. Франко пробував посісти кафедру української літератури у Львівському університеті. З великим успіхом прочитав він пробну лекцію, але до кафедри його не було допущено.

На останнє п’ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І. Франка: «Зів’яле листя» (1896р.), «Мій Ізмарагд» (1898р.) та «Із днів журби» (1900р.).

В цей період І. Франко починає видавати журнал «Житє і слово» (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). В ньому вміщує письменник свої прозові і поетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. Так, у журналі І. Франко опублікував свої повісті «Основи суспільності» та «Для домашнього вогнища», драматичні твори “Учитель», “Сон князя Святослава» та сатиричні оповідання «Чиста раса», «Опозиція», переклади з сербської епічної поезії, та інші. Журнал «Житє і слово» знайшов широкий відгук у тодішній пресі.

В цей же період його тричі висували до австрійського парламенту та галицького сейму (1895, 1897, 1898 pp.). Але кожного разу, внаслідок різних виборчих махінацій, видатного письменника обрано не було.

Свідченням високого авторитету письменника є святкування 25-річного ювілею літературної діяльності І. Франка, влаштоване з ініціативи прогресивної молоді. На відзначення ювілею було видано збірник «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складають українсько-руські письменники» (Львів, 1898р.) та «Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності 1874-1898», зроблений Михайлом Павликом. У збірнику взяли участь Леся Українка, Карпенко-Карий та інші. На другий день після свята, 31 жовтня 1898 року, у Львові відзначався столітній ювілей І. П. Котляревського. Ювілей розпочався читанням «Великих роковин» І. Франка і був ніби продовженням ювілею його автора.

У ювілейний рік І. Франко видає збірку поезій «Мій Ізмарагд». На цей же час припадає і написання ряду інших великих поетичних творів І. Франка, зокрема поеми «Похорон» (1899р.). В той же час відомо, що І. Франко шкодував за молоддю, що віддала своє життя боротьбі з царизмом, а не боротьбі за національне визволення України.

На початку 90-х років виходять збірка поезій «Із днів журби» (1900р.), повість «Перехресні стежки» (1900р.) та інші.

З 1898 року у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І. Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором і друкує тут свої літературознавчі статті «Із секретів поетичної творчості», «Леся Українка» та інші.

В цей же час І. Франко пише статтю «Нова історія російської літератури», яка являє собою рецензію на книжку О. Брюкнера «Історія російської літератури». Він виступає також з своєю знаменитою статтею «Ідеї» і «ідеали» галицької москвофільської молодіжі», опублікованою в «Літературно-науковому віснику», в якій викриває реакційність галицьких москвофілів.

B 1904 році, влітку, І. Франко викладає історію української літератури на «Наукових курсах» у Львові.

В 1907 році І. Франко знову пробував посісти кафедру у Львівському університеті, але на свою заяву не одержав навіть відповіді.

В 1906 році виходить його збірка поезій «Semper tiro», в 1907 році – повість «Великий шум».

В 1913 році розпочались ювілейні святкування сорокаліття літературної діяльності письменника, готувалися до видання ювілейні збірники. Та перша світова війна обірвала їх видання (збірник «Привіт Іванові Франкові в сорокаліття його письменницької праці 1874 — 1916 pp.» вийшов у Львові 1916p.).

У 1915 році здоров’я письменника різко погіршало. Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т. Г. Шевченка.

28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника був споруджений пам’ятник: висічену в камені фігуру каменяра.

ВАЖЛИВІ ВІХИ ЖИТТЯ IВАНА ФРАНКА

27 серпня 1856 р. – народився у с. Нагуєвичi Дрогобицького повiту у Схiднiй Галичинi. Про дитячi роки писав в оповiданнях «У кузнi», «Малий Мирон», «Пiд оборогом».

1862-1864 – навчання у школi села Ясениця Сiльна.

1864-1867 – навчання у нормальнiй школi при василiянському монастирi у Дрогобичi.

1867-1875 – навчання у Дрогобицькiй гiмназiї. Про шкiльнi роки писав в оповiданнях «Грицева шкiльна наука», «Shonshcreiben», «Олiвець», «У столярнi».

1875 р. – вступив на фiлософський факультет Львiвського унiверситету, увiйшов до складу редакцiї журналу «Друг».

1876 р. – у лiтературному альманасi «Днiстрянка” опублiковано оповiдання «Лесишина челядь», «Два приятелi». Вийшла перша поетична збiрка «Баляди i розкази».

1877 р. – почав друкувати оповiдання з циклу «Борислав».

Червень 1877 р. – перше ув’язнення.

Сiчень 1878 р. – суд над Франком та його однодумцями, їх звинувачували у належностi до таємної соцiалiстичної органiзацiї, якої насправдi не було. У тюремнiй камерi Франко написав сатиру «Сморгонська академiя».

1878 р. – Франко разом з М. Павликом заснував журнал «Громадський друг». 1878 р. вийшло тiльки два номери. Журнал було заборонено. Видавцi випустили у свiт два збiрники журнального типу «Дзвiн», «Молот».

1878-1880 р. – видає серiю книжок «Дрiбна бiблiотека».

Березень 1880 р. – другий арешт i тримiсячне ув’язнення в коломийськiй тюрмi. Письменника звинуватили у пiдбуреннi мiсцевих селян проти «законного порядку”. Враження вiд коломийського ув’язнення описанi у творi «На днi».

1881 р. – почав виходити журнал «Свiт” за активної участі Франка. За 1881-1882 рр. у «Свiтi» Франко написав 52 вiдсотки усього матерiалу, що мiстив журнал, не враховуючи непiдписаних редакцiйних статей. У цьому журналi був надрукований роман «Борислав смiється».

1881-1882 р. – живе у Нагуєвичах. Тут пише повiсть «Захар Беркут”, перекладає трагедiю «Фауст» Й…В. Гете, поему «Нiмеччина» Г. Гайне, пише низку статей про Т. Шевченка, рецензує збiрку «Хуторна поезiя» П. Кулiша, тощо.

1883 р. – працює у журналi «Зоря». Увiйшов до складу редакцiї газети «Дiло».

1885- 1886 р. –  вiдвiдує Київ. Знайомиться з М. Лисенком, I.Нечуєм-Левицьким, М. Старицьким, П. Житецьким, О. Кониським, В.Антоновичем.

Травень 1886 р. – у Києвi одружується з Ольгою Хоружинською.

1887 р. – перше видання збiрки «З вершин i низин”. Збiрка присвячена О. Хоружинськiй.

1887-1897 рр. – працює у редакцiї «Kurjera Lwowskiego».

1888 р. – написав поему «Смерть Каїна».

1889 р. – третiй арешт, двомiсячне ув’язнення за зв’язок з групою київських студентiв, що прибули до Галичини.

1890 р. – вийшла збiрка оповiдань «У потi чола». У Львовi почав виходити двотижневик «Народ», вiдповiдальним за випуск якого був I. Франко. За iнiцiативою I. Франка та М. Павлика засновано Русько-українську радикальну партiю.

1892 р. – у Чернiвецькому унiверситетi виконав навчальнi завдання останнього семестру.

1 липня 1893 р. – захистив докторську дисертацiю «Варлаам i Йоасаф» у Вiденському унiверситетi, старохрстиянський духовний роман i його лiтературна iсторiя у професора Ягича.

1893 р. – вийшла п’єса «Украдене щастя”. Вперше була поставлена у театрi «Руська бесiда».

1894-1897 – видає журнал «Житє i слово».

1896 – вийшла збiрка «Зiв’яле листя».

1896-1897 рр. – участь у виборах до Вiденського Сейму.

1897 р. – вийшла збiрка «Мiй Iзмарагд», друге видання збiрки «З вершин i низин».

1898 р. – вийшла поема «Похорон».

1898 р. – святкування 25-рiчного ювiлею творчої працi письменника.

1899 р. – вийшла збiрка «Поеми”, до якої були включенi твори, написанi на основi обробки схiдного епосу — поема «Iстар, Сатнi i Табубу», поема «Бiдний Генрiх», «Поема про бiлу сорочку».

1900 р. – вийшла збiрка «Iз днiв журби”, поема «Iван Вишинський».

1904 р. – вiдвiдав Рим. 1905 р. — написав поему «Мойсей».

1906 р. – вийшла збiрка «Semper tiro».

1913 р. – святкування 40-рiччя творчої дiяльностi письменника.

1914 р. – вийшов ювiлейний збiрник «Привiт Iвановi Франковi».

1914 р. – вийшла збiрка «Iз лiт моєї молодостi».

28 травня 1916 р. – помер у Львовi. Похований на Личакiвському кладовищi.