З Міжнародним Днем Рідної мови

В українській рукописній спадщині до нашого часу збереглися сотні тисяч унікальних текстів від найдавніших часів до сучасності, на прикладі яких вповні можна простежити традицію розвитку і становлення самобутності української мови!

Більше того, ці давні рукописи постійно аргументують публічні позиції на захист української мови такими геніями, як Т. Шевченка чи І. Франка. Врешті чого вартує титанічна праця на захист української мови, на підставі аргументів відомого сучасного мовознавця, директора Інституту української мови НАН України, професора Павла Гриценка.

Сьогодні дуже важливо пам’ятати кожен період становлення української мови, який прагнемо щоденно популяризувати в садибі Івана Франка серед молоді.

Відтак у цей чудовий патріотичний день хочемо републікувати витяг із спогадів племінника Івана Франка – Василя Франка 1914 р., який написаний живою українською мовою, відповідно до тих правил, які були характерні в часі Першої Світової війни, і відповідно до того стилю, який побутував у рідних генію Нагуєвичах!

Спогади Василя Франка на підставі оригіналу, вперше були опубліковані старшою науковою співробітницею ДІКЗ “Нагуєвичі” Марією Добрянською у другому томі “Садиби Франка” (див. докладніше: https://kamenyar.info/…/09/Sadyba_Franka_Kn_2_2021_.pdf )

Отже, зі “Спогадів племінника Івана Франка – Василя Захаровича Франка про Першу світову війну (1914 р.)

Спомин з моїх юних літ 1914того року

Аркуш 1

1914 рік, той нещасний рік, коли вже були чутки і всякі познаки марева війни. Люди стали говорити про цю війну бой більше не було прошо говорити. Кождий на випередки щось десь чув від знакомого шо вчора був вмісті на ярмарку, а найбільше довідувались люди від жидів, які найбільше знали і ширили воєнний страх поміж селян. В короткім часі газети подали відомости про вбивство насьлідника престолу в Сараєві. Тоді вже було кожному ясно, що війна висить на волоску, бо Австрийський уряд того ганебного вбивства не подарує Сербам. Перед двома днями відбувався у Львові здвиг Січовиків з цілої Галичини. Взяли участь втім святі і наші Січовики з Нагуєвич. Їздили там і мої старші брати Гринь та Іван. Я був ще замолодий і сидів вдома. Мої брати вступили відвідати свого Стрийка І. Франка і тому вернулися додому другого дня, саме тоді коли відбувся в Сараєві замах, а другого дня була проголошена мобілізація.

В селі настав сум, жах, та плач. Одні вже відїжджають, другі збираються, а наші Січовики зїбрались і роблять воєнні вправи щось вроді моневрів, бож другого дня мали зїхатись в Стрию, а відтам потягами на закарпатьтя. Зібрався і мій брат Іван до виїзду до Стрия. Не оминуло і нашу родину плач та лемент, але ненадовго, лише на три дні, бо четвертого дня наші Січовики вернулися до дому, і розказували через що і чому вернули. До Стрия з’їхалось велика маса молодих добровольців, нараховували їх около 20 тисяч.

Аркуш 2

Спали вони там де попало, навіть по хідниках божто на такє невеличке місто як Стрий примістити 20 тисяч народу було ажніяк неможливо. Тоді польска влада в Стрию перелякалась такої великої української сили, дала телєґраму до Відня опораду, що стим зробити. І прийшла для наших Січовиків нещасна відповідь з Відня з тим що тільки 2 тисячі можна приняти, а решту розігнати дому. Тоді вже самі українці вибрали між собою тих 2 тисячі, тілько тих людий, котрих території були вже зайняті москалями, а решта мусіли вертати додому. А через кілька днів і донас прийшли москалі, і посунули всіма шляхами в Карпати. А нам осталим прийшлось ввесь час прислухуватися до гуку гармат, які безнастанно гуркотіли в горах раз сильнійше раз слабше, абули і такі часи, що й взагалі небуло чути, і такі часи приносили влюдий пригнобленя, безнадійність та розчарованя в свої сили. А коли давався чути сильнійший гук гармат, тоді назміну верталася якась ніби втіха, ніби радість, що ось ось наші ще жиють і вернуться до нас.

Хоч ті наші, тоє мадярські гонведи, не несли для укр[аїнського] народу добра, а всеж таки уважалося їх як своїх. І втаких змінливих настроях минула зима. Прийшла весна 1915 року, стало вповітру тихо, ніхто не знав що властивоє, що так раптово перестали гуркотіти гармати. Аж одного дня пришли москалі всело і давай виганяти людий копати окопи, аж тоді ми догадалися вчім справа, чубарики чубчики втікають”.