Виставка-презентація «Корнелій Камінський – довголітній директор Нагуєвицької школи»

У п’ятницю, 19 серпня, в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбулося відкриття виставки-презентації «Корнелій Камінський – довголітній директор Нагуєвицької школи». Науковий співробітник музею Марія Шутко розповіла про цікаву і водночас трагічну долю Корнелія Камінського, який з 1913 до 1939 року пропрацював директором школи в Нагуєвичах. Також в одному із виставкових залів музею Івана Франка створено стенд, присвячений йому, де зібрані унікальні фотографії родини Корнелія Камінського, його фронтові світлини, групові фотографії учнів нагуєвицької школи, проектанти й будівничі нової школи, її вигляд та інші цікаві світлини.

Марія Шутко розповіла, що пан Корнелій народився 26 вересня 1879 р. в с Ларах, Теребовлянського повіту на Тернопільщині в багатолітній родині вчителя – директора школи. Навчався в Тернопільській гімназії, закінчив Дублянську сільсько-господарську школу. Працював вчителем в різних селах Тернопільщини.

З 1913 року призначений директором школи в Нагуєвичах. В той час тут працювали вчителі Мецан, Мельнарович, Станіслава Зеблікевич. 13 листопада на місце Мецана прийшла працювати вчителька Кароліна Лемішевська, яка згодом вийшла заміж за Камінського.

В серпні 1914 р. Камінський був мобілізований на Першу світову війну. Служив в 77-му піхотному полку австро-угорської армії, обороняв Перемишську фортецю, котру росіяни не могли здобути. Тоді вороги вирішили не допустити подачу продуктів. Сім днів захисники нічого не їли, не пили і мусили здатися в полон. В полоні Камінський провів чотири роки. Після закінчення війни повернувся додому і знову працював директором школи.

В 1928 р. почав роботу по підготовці будівництва нової школи в Нагуєвичах, їздив до куратора шкіл Львівського воєводства, щоб профінансувати будівництво. Ініціативу підтримав і надав велику допомогу війт села Василь Твардовський головним будівничим став відомий майстер з Вацевич Микола Чаповський.

В 1932-1934 роках Нагуєвицька громада під його керівництвом збудували двоповерхову дерев’яну школу на 9 класних кімнат, кабінет директора, учительську і два підсобні приміщення. Як згадувала Галина Чапля – колишня завідуюча клубом, згодом директор будинку культури, зі слів її батьків, Камінський продав частину своєї землі в урочищі Страшна дебра і гроші дав на будівництво школи.

На відкритті школи директор привітав вчителів, учнів, жителів села і сказав: «Ця школа – підсумок важкої праці всієї Нагуєвицької громади. Власним коштом і власною силою ми зробили школу, якій рівних нема на Дрогобиччині».

Директор був вмілим керівником, дбав про здібних учнів, був сирітським опікуном, вів бджолярський гурток, навчав молодь господарювати. Був заступником голови філії товариства «Сільський господар» в Дрогобичі, ініціатор багатьох заходів в Нагуєвичах. Був дуже доброю людиною. І вчителі, і учні користувалися його багатою бібліотекою, в якій було багато цінної літератури з історії України, історії Українських січових стрільців, виписував газети «Діло», «Сільський господар». Нажаль, пізніше родині прийшлося знищити цю бібліотеку. На посаді директора працював до 1939 р.

Після його виходу на пенсію директором Нагуєвицької школи став нагуєвичанин Михайло Дрогобицький. Навчався в Дрогобицькій гімназії, Львівському університеті, брав участь в похороні Івана Франка, ніс труну з тілом поета.

В історії Нагуєвич, мабуть, немає трагічніших днів за ті, що пережило село наприкінці червня 1941 р. 22 червня, в перший день радянсько-німецької війни Корнелія Камінського було заарештовано, хоча був на пенсії, арештували Михайла Дрогобицького і ще чотирьох нагуєвичан. Всіх їх відправили до Підбужа, де було районне НКВС. Туди привезли багато людей: директорів шкіл, членів «Просвіти», гуртка «Рідна школа», директора водокачки в Урожі, словом, освічених розумних людей, які підносили національну свідомість селян. Чотири дні їх тримали в Підбужі, допитували, катували, а вдосвіта 26 червня посадили в машину і повезли в Дрогобич. Дорога виявилася недалекою. Не доїжджаючи до Нагуєвич, в урочищі Гостиславле, зупинились і наказали зійти з машини. Всіх розстріляли, а тих, хто намагався втекти добивали. В Камінського все тіло було порізане. Маленькі нагуєвицькі діти, які вранці вигнали на пасовище корів, побачивши цю жахливу картину, побігли в село повідомити батьків. Тіла всіх привезли в село. Людей з Підбужа, Опаки, Кропивника забрала родина.

Був великий похорон, траурна процесія йшла до цвинтаря в центрі села. Нагуєвичани – дорослі і малі, вчителі, учні школи проводжали в останню дорогу своїх краян. Поховали в братській могилі. Похорон був з каплички, відправляв парох Теодор Німилович з Унятич.

Корнелій Камінcький посмертно реабілітований у 1995 р.

Вірним послідовником була дружина Камінського Кароліна, яка вчила в школі в Нагуєвичах ще й після війни. Це була найстарша вчителька в селі. Дожила до глибокої старості, до 97 років і зберегла пам’ять про всіх односельчан — колишніх учнів.

Минули роки, виросли нові покоління. При в’їзді в Нагуєвичі з Дрогобича, під самим лісом стоїть ошатний дерев’яний будинок, побудований К. Камінським. Живуть у ньому розумні, порядні, добрі люди: його онука Марія, її онуки і правнуки.

Світла пам’ять про Корнеля Камінського живе в серцях нагуєвичан та його нащадків.