Директор ДІКЗ «Нагуєвичі» Богдан Лазорак взяв участь в науковій панельній дискусії «Богдан Лепкий – велет українського інтелекту й патріотизму»

Сьогодні, 14 листопада в Дрогобицькому науковому ліцеї імені Богдана Лепкого відбулася наукова панельна дискусія «Богдан Лепкий – велет українського інтелекту й патріотизму», приурочена 150-ій річниці від дня його народження. Богдан Лепкий – це постать першорядної ваги, непересічного таланту. Поет, прозаїк, перекладач. літературознавець, видавець, яскрава, багатогранна особистість, яка внесла вагомий вклад в історію рідної культури. За обсягом літературної спадщини Богдан Лепкий поступається тільки своєму учителеві Іванові Франку. Про це й говорили учасники панельної дискусії.

Так, перший директор Дрогобицького наукового ліцею імені Богдана Лепкого Іван Лепкий озвучив тему актуальністі та значимості присвоєння навчальному закладу його імені. Він розповів, як ця ідея була підтримана, і науковою спільнотою Дрогобича в особі професора Михайла Шалати, і міською владою.

Дуже цікавою була доповідь кандидата історичних наук, доцента, директора Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богдана Лазорака «Невідома постать відомого роду: Андрій Лепкий і його взаємини з Богданом Лепким».

Про внесок Богдана Лепкого в розвиток українсько-польського діалогу культур розповіла кандидатка філологічних наук, доцентка, викладачка кафедри зарубіжної літератури та полоністики ДДПУ імені І. Франка Віра Меньок.

Серед доповідачів на панельній дискусії також були учителі Дрогобицького наукового ліцею Оксана Сливінська та Ніна Онищак, а також учителька-методистка ліцею №1 ім. Івана Франка Олеся Сисин. Вони розповіли про актуальність висвітлення історичних постатей у творчості у творчості Богдана Лепкого крізь призму воєнного сьогодення, про історію вручення перехідного перстня Івана Мазепи, як високої оцінки внеску Богдана Лепкого в національно-державне відродження України та пісенний доробок поета.

Цікавими розповідями та фактами з життя Богдана Лепкого доповнили учні ліцею та гості заходу – відомий дрогобицький краєзнавець Роман Пастух та бориславський краєзнавець, історик Роман Тарнавський. Також з вітальними словами виступили заступник міського голови Андрій Ковч та директор ліцею Наталя Ластов’як. А модерував захід поет, вчитель історії, заступник директора Дрогобицького наукового ліцею імені Богдана Лепкого Роман Кабацький.

На завершення виступів усім учасникам та гостям заходу організатори вручили невеличкі подарунки у вигляді жовто-синіх сердечок з написом «Слава Україні!», виготовлені учнями ліцею.

Коротка біографія Богдана Лепкого

Народився Богдан Теодор Нестор Лепкий 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенький, за іншими даними – в с. Кривеньке (нині – Чортківського району Тернопільської області). Дитинство Богдана минуло у селі Крегулець. Починаючи з 1891 року родина жила у селі Жуків Бережанського району. Богдан від 1878 року протягом восьми років мешкав у Бережанах у свого діда Михайла Глібовицького – священника, віце-маршалка Бережанського повіту. Основи шкільної науки Богдану Лепкому викладав домашній учитель. 1878 р. почав навчання відразу з другого класу у звичайній школі з польською мовою навчання у Бережанах.

У 1891 р. закінчив гімназію і вступив до Віденської Академії мистецтв. Через три місяці за порадою Кирила Студинського перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Тут брав участь у роботі студентського товариства «Січ», разом із Ф. Колессою займався етнографічними дослідженнями. У Відні заприятелював з художником Миколою Івасюком, продовжував малювати під його опікою; з ним приїжджав на літні канікули до Жукова, де їм позували селяни; у селі створив кілька картин на історичну тематику. Закінчив університет у 1895 р.

З 1895 р. почав працювати учителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії у Бережанській гімназії. Водночас інтенсивно займався громадською роботою: започатковував читальні «Просвіти», бібліотеки і позичкові каси, виголошував реферати та промови на святкових академіях, був учасником хору “Боян” і драматичного гуртка. Зіграв роль Петра у «Наталці Полтавці», (1898).

1899 р. після відкриття в Ягеллонському університеті в Кракові лекторату української мови та літератури запрошений сюди викладати ці предмети. Одночасно працював професором у третій гімназії ім. Яна Собєського і в гімназії св. Яцка у Кракові; доцент «виділових курсів» для вдосконалення кваліфікації вчителів. Співпрацював з літературним об’єднанням «Молода Польща». Один із засновників (1901) і активний учасник «Слов’янського Клубу», що видавав часопис «Swiat slowjanski» (Краків, 1905-1914); у ньому Богдан Лепкий упорядковував постійні рубрики «Руська хроніка» і «Огляд руської преси». В 1907 році припинив співпрацю з виданням через політичні незгоди з редакцією.

Був членом управи (заступником голови) краківської «Просвіти», читав лекції з української літератури і культури; ввів у традицію постійні Шевченківські академії; один із організаторів у Кракові вечора до 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, вечорів, присвячених М. Шашкевичу, І. Франкові, М. Лисенку, В. Стефаникові та іншим видатним українцям.

Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Коли російська армія восени 1914 р. почала займати Галичину і Буковину та вивозити українську інтелектуальну еліту, Лепкі разом з іншими біженцями переїхали у Карпати в надії, що війна у гори не дійде і зупинилися в місті Яремче у готелі (згодом він був знищений снарядами, й у ньому згоріли речі Лепких, а також рукописи третього тому «Начерку історії української літератури» та історичної драми «Мотря» (зберігся лише «Пролог»). Щоб не потрапити до рук царської жандармерії, виїхав через Угорщину до австрійської столиці. Тут працював у часописі «Вісник Союзу Визволення України» і в Культурній Раді.

З грудня 1922 р. до 1925 р. мешкав у місті Ванзеє біля Берліна, де зустрічався з колишніми гетьманом України П. Скоропадським, президентом ЗУНР Є. Петрушевичем, а також полковником Є. Коновальцем, професорами І. Мірчуком, З. Кузелею та іншими видатними українськими діячами політики, науки й культури, які теж там проживали.

1925 р. повернувся до Кракова, продовжував викладати в Ягеллонському університеті, де його призначили доцентом, завідувачем кафедри української літератури. З того ж року – голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка у Львові. Почесний член товариства «Просвіта» (з 25 грудня 1925 р.). Надзвичайний член Українського Наукового Інституту в Берліні (з 1926). Належав до керівництва Українського Наукового Інституту у Варшаві з часу його заснування у 1930 р. Член Історично-Філологічного Товариства у Празі.

1932 р. Лепкий отримав ступінь звичайного професора Ягеллонського університету. До 60-річчя йому вручили викутий з добутої московської зброї, відзначений гербом гетьмана І. Мазепи і Тризубом «перехідний перстень Мазепи» – відзнаку уряду Української Народної Республіки в екзилі, Грамоту Головного Отамана УНР, Грамоту «Української Громади» Берліна, Грамоту Української Бібліотеки С. Петлюри в Парижі, Грамоту Громадської Ради с. Жуків, яка іменувала Б. Лепкого Почесним громадянином. Дійсний, згодом – почесний член НТШ. Того ж 1932 р. Український Вільний Університет у Празі присвоїв Б. Лепкому науковий ступінь доктора «гоноріс каузе» (почесного доктора).

Жителі Бережанщини та Рогатинщини, зібравши добровільні пожертвування, 1932 р. придбали для Б. Лепкого на Опіллі місце і цеглу для вілли в селі Черче Рогатинського району Івано-Франківської області, яку збудували за ці кошти та заощадження письменників; її назвали «Богданівка». У Черче Богдан Лепкий в 1930-1939 роках відпочивав і творив у канікулярний період: спочатку в пансіонаті «Роксоляна», з 1933 р. – у віллі «Богданівка».

Перше січня 1935 р. президент Речі Посполитої надав Б. Лепкому титул надзвичайного професора університету; у 1938 р. його обрали сенатором польського сейму; в сенаті протягом цього й наступного років представляв українців Галичини. З 1938 р. за ухвалою уряду УНР в екзилі – академік відновленої у Варшаві Київської Могилянсько-Мазепинської Академії.

Друга світова війна застала Б. Лепкого на відпочинку в Черче. 23 вересня 1939 р. він із сім’єю і братом Левом повернувся до Кракова. Після того, як німецькі окупанти закрили Ягеллонський університет, залишився без роботи, йому відмовили у професорській пенсії. Заради прожиття Б. Лепкий дописував до українських журналів, газети «Краківські Вісті», перекладав з української німецькою.

За кількістю написаного Б. Лепкий поступається в українській літературі тільки І. Франкові. Загалом творча спадщина Б. Лепкого складає понад 80 власних книг, у т. ч. цикл романів «Мазепа», повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного та мистецького спрямування, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках. Він – упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Бібліографія творів Б. Лепкого становить до тисячі позицій.

Богдан Лепкий приятелював з письменниками В. Стефаником, В. Орканом, С. Яричевським, М. Яцківим, О. Луцьким, М. Вороним, художниками М. Бойчуком, І. Трушем, О. Новаківським та ін. Листувався з І. Франком, М. Коцюбинським, О. Барвінським, В. Гнатюком, В. Щуратом, З. Кузелею, М. Кічурою, Ольгою Кобилянською, Оленою Кисілевською та ін.

Твори Б. Лепкого перекладені польською, російською, чеською, німецькою, англійською, угорською, сербською, португальською та іншими мовами.

Письменник помер 21 липня 1941 р. в Кракові, похований тут на Раковецькому цвинтарі у гробівці свого товариша Ігнатія Шайдзіцького.