Благодійна археологічна виставка у садибі Івана Франка: «Трипілля. Голос предків» (17 січня о 15 год.)

Благодійна археологічна виставка у садибі Івана Франка: «Трипілля. Голос предків». Відкриття експозиції: 17 січня 2023 о 15:00.

Організатори: Благодійний фонд «КОЛО», Дрогобицька РВА, Народний музей України, Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі».

У рамках виставкового проєкту презентуємо артефакти Трипільської культури від Народного музею України. Сім тисяч років тому на теренах Української землі прийшло хліборобство. З того часу не було такого року, щоб наша земля не оралась, не засівалась і не дарувала урожай людям, які беззмінно живуть і працюють на ній.

Людям, що сотнями поколінь дивились на це ж небо і пили воду з цих же рік. Сьогодні ми на власні очі бачимо, якою святою цінністю для людини є рідна земля. Земля, в якій лежать наші предки, твердь, що дає нам дім і їжу. Народ із міцним корінням приречений триматися свого місця й боронити його від навал вироджених і заздрісних зайд, яких нічого й ніде не тримає.
Це екзистенційна боротьба. Ця боротьба триває тисячі років, саме вона зробила нас Українцями, ментальне формування котрих розпочалося із періодом держави України-Русі. Земля України приховує в собі десятки тисяч артефактів епохи перших хліборобів. Саме в цих артефактах ми бачимо відправну точку нашої історії, яка довгою і звивистою ниткою тягнеться до нас сьогодні.

Українці – автохтонний народ на своїй землі. Змінювались культури і стилі, кордони і назви, але не роди. Наша історія – це гарантія нашого права на цю землю та права бути собою. І цьому праву щонайменше 7 тисяч років. З цього варто починати.

Саме з цю автохтонну концепцію української історії відстоювали професори Михайло Грушевський та Іван Франко у своїх численних наукових працях та науково-дослідницьких виданнях.
Цікаво, що задовго до відкриття «Трипільської культури», Іван Франко 23 листопада 1907 році у газеті «Діло» звернув увагу на важливість значення самого слова, а також системно рецензував та критикував дослідників з Європи, які неправильно перекладали не тільки слово «трипілля», але й назву «місцевості» та спосіб обробки землі. Так, після перекладу праці М. Грушевського німецькою дослідницею Феліцією Носсіг, Іван Франко гостро розкритикував широке незнання філологічної транслітерації давнього українського слова, зауваживши: “На жаль, наукові інтереси пані д-ра Феліції лежать більше на ґрунті соціології, ніж на історичнім, а її знання української мови, вповні достаточне для перекладів белетристики, сказалося вповні недостатнім при перекладанню наукового твору. Які язикові несподіванки містив її переклад, сего годі збагнути найбуйнішою фантазією. Досить буде сказати, що вона систематично перекладала Трипілля на Tripolis, Первольф на Wärwolf, устрій на Constitution або Einrichtung, міграцію на Emigration, тисяцький на Tausendmann і т. д. Про якийсь зв’язок, про дійсне зрозуміння тексту і відповідну передачу його німецькою мовою не було дуже часто ані мови: в таких місцях вона латала текст своїми власними концептами, від яких аж коробило читача”.

Цілком можливо, що незнання європейцями витоків української топоніміки, української мови, культури та історії і призвело до викривленого ставлення до нашої автохтонності та права на історичну спадщину у ХХ ст, і навіть у нас час…

Запрошуємо усіх шанувальників давньої української культури та спадщини Івана Франка до Нагуєвич!