Тематична екскурсія «Франко – етнограф»
В Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбулася тематична екскурсія «Франко – етнограф», яку провела наукова співробітниця музею Любов Плюйко. Вона ґрунтовно розповіла про етнографічний напрямок роботи Івана Франка, адже він написав понад 50 етнографічних розвідок, ряд рецензій і відзивів на етнографічні роботи українських, російських, польських, чеських учених. Основними працями Івана Франка цієї тематики є його велика кореспонденція про життя і побут дрогобицьких робітників («Korespondencje, Drohobycz», 1880), а також «Мандрівка руської молодіжі» (1884), «Галицько-руський орнамент на Віденській виставці» (1886), «Kilimy podolskie»(1892), «Сліди снохацтва в наших горах» (1895), «Ornament ruski» (1895), «Килими, дивани і коверці» (1896), «Eine etnologische Expedition in das Bojkenland» («Етнологічна експедиція на Бойківщину» (1905) та інші.
Формування краєзнавчих поглядів науковця розпочалося дуже рано в часи його дитинства та юності. Спочатку це було захоплення записами казок та народних пісень. Ще в 1865 році він почав записувати казки, які розповідали його шкільні товариші. Через рік він зайнявся записом народних пісень. У процесі збирання матеріалу Франко брав участь у декількох мандрівках. Ось як він описав свою першу мандрівку в листі до Михайла Драгоманова від 2 квітня 1896 року з метою пізнання рідного краю: «Скінчивши сьому клясу, я перший раз пустився під час вакацій у далеку дорогу… Я поїхав залізницею до Стрия, а звідси рушив сільським трактом на Синевідсько та на Побук, Бубнище, Тисів Церківну, Старий Мізунь, Велдіж, Лолин… Вернувшись з Лолина в Дрогобич, я пустився у противний бік – на Опаку, Смільну, Тур’є, Волосянку…».Обґрунтовуючи навчально-виховну функцію мандрівництва, І. Франко привертав увагу до політики таких розвинутих країн, як Німеччина, Данія, Швеція, в яких краєзнавство було одним із важливих предметів шкільного навчання. Він вбачав у краєзнавстві необхідну складову насамперед національного виховання, підкреслював, що не може бути свідомого українця без знання про минуле й сучасне свого краю, свого народу. У працях І. Франка міститься змістовне визначення терміна «народознавство». Це «більше, ніж те, що становить сферу нашої науки. Бо ж пізнати народ – то значить пізнати людей, що мешкають на певній території, а також пізнати їхнє нинішнє і минуле становище…» . Таким чином, до сфери народознавства входили б і такі науки, як: історія політична й історія розвитку державних інститутів, історія наук і історія промислу, які на той потребували розвитку.
Зацікавленість Івана Франка краєзнавчими дослідженнями досить добре проявилась під час організації ним у 1883 році «Етнографічно статистичного гуртка», який функціонував у структурі Наукового товариства імені Шевченка (НТШ).
Діяльність гуртка здійснювалась у кількох формах. Основною з них було проведення засідань, на яких велись дискусії про методи краєзнавчих досліджень. Другий напрям передбачав організацію краєзнавчих експедицій, які мали на меті пізнання життя і економічного побуту рідного народу, красу, природні скарби та історичні пам’ятки свого краю. Показовою у цьому відношенні стала експедиція за маршрутом Львів – Стрий – Дрогобич – Борислав – Мразниця – Східниця – Урич – Підгородці – Корчин – Верхнє і Нижнє Синевідсько – Бубнище – Болехів – Гошів – Калуш – Станіслав – Коломия.
Іван Франко ґрунтовно дослідив історичне минуле Прикарпаття, вніс величезний вкладу його національно-культурне відродження. Він закликав учених і місцевих дослідників вивчати невисвітлені сторінки історії краю. Влітку 1884 року Іван Франко виступив організатором подорожі студентської молоді по містах і селах Прикарпаття. На території краю екскурсанти ознайомилися з побутом і важкими умовами життя мешканців Бубнища, Болехова, Калуша, Станіслава і Коломиї. За свідченням самого І. Франка, ця студентська мандрівка, яка розпочалася з Дрогобича, мала помітне значення для виховання демократичної молоді. Результати подорожі він фіксує у праці «Українсько-руська студентська мандрівка літом 1884 року».
1898 року при Історично-філологічній секції НТШ була створена етнографічна комісія, яку згодом очолив І. Франко. Він був її головою до самої смерті. Цікаві відомості про роботу цієї комісії наводить О. Воропай: «За той час, коли Франко очолював етнографічну комісію, з його ініціативи проведено декілька експедицій для збирання етнографічних матеріалів. Так, 1900 року О. Роздольський, М. Павлик, О. Колесса і сам Франко побували в Стрийському, Городецькому та інших повітах Галичини. 1904 року експедиція виїхала на Бойківщину, в ній також брав участь Франко. Під час цих експедицій І. Франко зібрав багато різних виробів українського народного мистецтва, зразки одягу і прикрас. Деякі з цих експонатів ще й досі зберігаються в Музеї етнографії і художнього промислу у Львові.
І. Франко широко організує збирання експонатів для музею при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. З цією метою в «Літературно-науковому віснику» було надруковане звернення: «Збирайте етнографічний матеріял!», в якому говорилось про те, що побут і матеріальна культура народу з часом змінюються, а тому завданням музею є збирати і зберігати для наукової мети пам’ятки цієї культури. Була також розроблена програма для збирання етнографічних матеріалів, в якій зазначалося, що музей цікавлять такі речі, як одяг, моделі господарських і промислових знарядь, будівель, писанки, вишивки, різьблення по дереву і металу, тканини та предмети старовини, кам’яні, бронзові, кістяні знаряддя, зброя, пам’ятки письменства – рукописи, стародруки тощо.
Останні коментарі