В ДІКЗ «Нагуєвичі» відбулась тематична година до Дня пам’яті трагедії Бабиного яру

Напередодні 82-х роковин трагедії Бабиного Яру в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбулася тематична година, яку підготувала і провела старша наукова співробітниця музею Марія Добрянська.

Перший розстріл у Бабиному Яру відбувся 27 вересня 1941 року, коли було вбито 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова. Вона була безпосередньо біля Яру. Точне місце розстрілу невідомо.

27-28 вересня на стінах будинків, огорожах і стовпах з’явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами. У оголошенні йшлося, що всі євреї Києва і його околиць повинні з’явитися 29 вересня до 8 години ранку на ріг Мельникова і Дегтярівської вулиць. Люди були повинні взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. «Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний», – було сказано в оголошенні.

Масові розстріли тривали 5 днів, з 29 вересня до 3 жовтня 1941 року. Потім, протягом двох років окупації у Бабиному Ярі розстрілювали та ховали інших жертв гітлерівського терору, серед яких були українські націоналісти, роми та радянські військовополонені.

Точне число жертв залишається невідомим. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка – близько 100 тисяч загиблих. Такі дані були у звіті радянської комісії розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

За німецькими документами (звіти каральних підрозділів), у перші два дні масових розстрілів було вбито 33 тисячі євреїв.

Розстріли 29 та 30 вересня в Бабиному Яру виконувала зондеркоманда 4а айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки 45-го і 303-го батальйонів німецької поліції.

Зондеркомандами називалися каральні підрозділи гітлерівців, яким було доручено знищення євреїв, ромів та радянських військових комісарів.

У деяких публіцистичних статтях є поширеною міфологема про те, що трагедія Бабиного Яру була спровокована вибухами на Хрещатику, які сталися у перші дні окупації.

Дійсно, радянськими диверсантами 24 вересня 1941 року на Хрещатику були підірвані будинки, в яких розташовувалися представники окупаційної адміністрації. Вибухи і пожежі продовжилися в наступні дні, було знищено близько 940 житлових і адміністративних будівель. У звіті представника імперського міністерства окупованих східних областей від 5 жовтня 1941 року говорилося, що без даху над головою залишилися десятки тисяч осіб.

Вибухи на Хрещатику були проявом сталінської тактики «випаленої землі».

Однак, вони не могли спровокувати гітлерівську акцію знищення. Бо такі саме акції відбувалися ще з червня 1941 року в сотнях інших українських, білоруських, литовських чи латвійських міст. Акція у Бабиному Ярі стала однією з найбільших у етапі геноциду, який отримав назву «Голокост від куль».

Якщо на заході та в центрі Європи гітлерівці знищували євреїв у гетто та концтаборах, то на сході Європи була інша тактика – масові розстріли.

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Цей злочин тривав майже 103 тижні щовівторка і щоп’ятниці, як годинник.

Загалом у Бабиному Яру загинув 621 український націоналіст. Тут обірвалося життя української поетеси, члена Організації українських націоналістів (мельниківці) Олени Теліги та її чоловіка Михайла.