Відбулася презентація «Марко Вовчок 190 років з дня народження, життєвий і творчий шлях»

З нагоди дня народження відомої української письменниці Марко Вовчок, 22 грудня в музеї Івана Франка в Нагуєвичах відбулася презентація «Марко Вовчок 190 років з дня народження, життєвий і творчий шлях», яку підготувала та провела наукова співробітниця музею Любов Плюйко. Присутні на презентації переглянули документальний фільм «Марко Вовчок – фатальна жінка української літератури. Український Жорж Санд».

Після перегляду фільму, Любов Плюйко доповнила побачене розповіддю про Марію Вілінську – таке її справжнє ім’я та прізвище.

Народилася вона 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Згідно з деякими історичними даними, родина Вілінських була українсько-польського походження. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові, після закінчення якого у 1848 році оселяється у тітки в м. Орлі. У 1851 році одружується із засланим до Орла за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства студентом Київського університету Панасом Марковичем та виїжджає з ним до України. Проживаючи в 1851-1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині вивчила життя, культуру, мову українського народу.

У 1957 році в Санкт-Петербурзі вийшла друком перша україномовна збірка, яка містила 11 творів Марії Вілінської під назвою «Народні оповідання». Існує версія, що псевдонім «Марко Вовчок» придумав для письменниці її перший видавець – Пантелеймон Куліш. У її щоденнику є свідоцтво про те, що вона свій псевдонім не любила і називала його «прізвиськом». Книжка «Народні оповідання» одразу стала надзвичайно популярною серед української інтелігенції 

У спілкуванні Марія, як стверджували її знайомі-сучасники, була небалакучою, «вовчкуватою». Ганна Барвінок, дружина Пантелеймона Куліша, згадувала про неї: «…Була мовчазна, мало говорила, так що трудно було узнати її розум. Може, од того Куліш назвав її «Вовчком», що вона наче злякана, мовчуща!».

Наприкінці 50-х років ХІХ століття вона була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею. Будучи російськомовною, досконало володіла українською, знала майже 10 іноземних мов: французьку, англійську, польську, чеську, німецьку та інші. Основна тематика творчості Вовчок – трагізм життя селянства за часів кріпаччини. У деяких дослідників творчості Марка Вовчка існує думка, що свої українські твори вона писала у співавторстві з першим чоловіком – відомим фольклористом та етнографом Опанасом Марковичем. Зокрема, це «Народні оповідання», повісті «Інститутка», «Невільничка», «Кармелюк», соціально-побутова казка «Дев’ять братів і десята сестриця Галя» та ряд інших. Як доказ наведено той факт, що після розлучення з Опанасом Марковичем, Марко Вовчок перестала писати українською мовою.

У 1859-1867 рр. перебуває за кордоном, де знайомиться з видатними людьми. Після повернення з-за кордону зближується з видавцями «Отечественных записок», веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади.

А от Іван Франко, відстоюючи авторство україномовних творів письменниці писав: «В досить уже пізнім віці вона вдруге вийшла замуж за поміщика Лобача. Остатнїй її твір, виданий по українськи, появився в «Кіевской Старинѣ» 1892 р. пз. Чортова пригода. Сей твір, писаний гарною мовою, хоч і не такою поетично блискучою, як давнїйші оповіданя, грає одначе щиро-українським дотепом і гумором і творить зовсїм доладне закінченє її українського писаня. Її мова. при всїй своїй простотї й популярности вона дуже богата лєксиконом і незрівняно мелодійна… співуча, черпана з укр. народних пісень… Московський стиль її стоїть значно близше до стилю розмазаної письменницї Кохановської, нїж прим. до стилю Турґенєва. Значить, її російські оповіданя дають доказ, що по московськи вона вміла гірше, нїж по українськи. Се потверджують і ті немногі свідки, які доси сказали своє слово про неї. Появившися 1902 р. в редакції «Кіевской Старины» вона просто здивувала співробітників сього журнала красою й чистотою своєї української мови».

Померла вона 28 липня 1907 в м. Нальчик на Кавказі, де і похована.

В Україні створено музеї Марка Вовчка у Немирові Вінницької області і в Богуславі Київської області. З 2020 року у Богуславі щорічно проводиться літературний конкурс «Богуславська мініатюра», присвячений Марку Вовчку.