В музеї відкрилася виставка до дня народження Лесі Українки «Співоча душа України»

В музеї відкрилася виставка до дня народження Лесі Українки «Співоча душа України»

В одному із виставкових залів Літературно-меморіального музей Івана Франка в селі Нагуєвичі відкрилася виставка до 153-ї річниці від дня народження Лесі Українки «Співоча душа України», яку підготувала наукова співробітниця музею Ірина Сопотницька. Поряд з творами Лесі Українки розміщені книги про її творчість відомих дослідників: Анатоля Костенка, який у своїй праці «Співачка досвітніх вогнів» досконально висвітлив нелегкі пошуки Лесі Українки в літературному процесі, Бориса Якубовського, який був редактором семитомового видання в 1923-1925 роках творів Лесі Українки, шеститомний збірник «Леся Українка та сучасність», авторства багатьох відомих науковців та дослідників творчості поетеси. Цікавим експонатом виставки є художньо оформлена фарфорова таріль із зображенням поетеси в квітковому синьо-жовтому обрамленні.

Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новоград-Волинськ, яке з 2022 року переймоване у Звягель.

У колі сім’ї її називали Лесею, тож цей милозвучний варіант імені й закріпився за нею.

Свій псевдонім Лариса Косач запозичила у свого дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». Оскільки Леся дуже любила дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився у 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять.

Ще у двадцять років вона ще не мала окремо виданої збірки поезій, але її вже знав український інтелектуальний світ, завдяки публікаціям у літературних журналах та альманахах.

Відносини Лесі Українки та Івана Франка за словами Климента Квітки «було багато звичаєвої пошани молодшого до старшого». Тому Івана Франка називають «хрещеним літературним батьком», якому мати Лесі, відома українська письменниця Олена Пчілка, надіслала поезії своєї дочки до Львова. Франко, оцінив талант дівчини опублікував вірші Лесі Українки «Конвалія» та «Сафо» на сторінках львівського журналу «Зоря». Він на той час публікував тільки найвишуканіші літературні твори. Особисто Леся Українка познайомилася з Іваном Франком взимку 1891 року, коли їхала з матір`ю на операцію до Відня через Львів. Згодом Франко з родиною навідалися до Косачів. Приймати письменника в Російській імперії було справжнім викликом. У Києві жандармерія провела допити у справі фінансування «Зорі» «Старою громадою» на суму 300 карбованців. Влада дала зрозуміти Косачам, що візит «ворогів» накличе на них біду. Але спілкування І. Франка та Лесі Українки, яких, як і власне Україну, розділяв кордон двох імперій, не припинилося. Йому не ставала на заваді навіть серйозна різниця у віці – 15 років. Іноді вони сварилися на ідеологічному ґрунті, проте двом геніям завжди вистачало мудрості не переходити межу. Сама ж Лариса Косач так писала Франкові: «Для мене в Вас є завжди щось таке, що стоїть вище всяких крукових, котерійних та інших справ «от мира сего. Товаришування наше, здається мені власне «не от мира сего», не каламутьмо ж його всякими survivals, бо вони нижчі від нього».

Випереджаючи свій час на півтора століття вона завжди протистояла російському імперському колоніалізму. Леся Українка вважала, що ««братні народи» просто сусіди», які не мають спільних інтересів і їхнє майбутнє – жити окремо. Письменниці було часто нестерпно повертатися із поїздок Європою в Російську імперію, в «се тюремне життя». Через цензурний та жандармський нагляд Лариса Косач навіть думала зректися російського громадянства й отримати австрійське: «Готова б хоч в абіссінське горожанство перейти, аби не бути російською підданою, бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку, скоріше за національне нещастя».

Сучасники дорікали Лесі Українці, що та писала багато драм на раньохристиянські та античні теми, і вимагали більше творів про українську історію. Але насправді, коли Леся Українка писала про Грецію, завойовану Римом, то під Грецією мала на увазі Україну, а в драмі «Вавилонський полон» говорила про поневолений український народ, який мусить пройти випробування й вистояти. Леся Українка брала історичне тло, але говорила про свій час.

Лікуючись та подорожуючи, Леся Українка побувала у багатьох європейських столицях. Наприклад у Відні разом із мамою вона любила за обідом випити пива та почитати німецькі газети, а ввечері відвідати опери Вагнера чи Верді.

А у Берліні Леся Українка скуповувалася у модних бутіках та відвідувала вистави популярного тоді драматурга Гауптмана.

Таким можливостям Леся Українка завдячувала своєму батьку ‒ юристу Петру Косачу. Він походив із давнього шляхетсько-козацького роду та обіймав високі чиновницькі посади. У 1899 році він отримував близько 2 500 рублів на місяць ‒ величезні кошти на той час. У родини Косачів були маєтки у Волинській, Чернігівській та Полтавській губерніях та будинок у Києві. Саме Петро Косач спонсорував перші збірки віршів своєї доньки. Через російську цензуру до 1904 року вони видавалися лише в Австрійській імперії ‒ на Галичині.

Матір Лесі Українки, відома письменниця Олена Пчілка, походила із дрібної шляхти та була дуже впливовою серед української інтелігенції. Її брат, визначний український політичний діяч Михайло Драгоманов, був для Лесі Українки провідником в європейський інтелектуальний світ. Рік, який вона провела в його домі у Софії, був одним із найкращих у її житті. Родина Косачів була одним із центрів українського національного руху.

Взагалі вся творчість Лесі Українки насичена соціальним змістом і політичною спрямованістю. Невипадково поетесу називають Дочкою Прометея. Цей співзвучний їй образ дуже часто вона використовувала у своїх творах, вважаючи його безсмертним прикладом жертовності заради високих ідеалів і незламності сили духу.