До 160 років від дня народження Ольги Кобилянської розгорнута контактна книжкова виставка
«Пишна троянда в саду української літератури», – так образно визначив Михайло Старицький місце Ольги Кобилянської в літературному процесі.
27 листопада минає 160 років від дня народження Ольги Кобилянської (1863–1942) – української письменниці-модерністки, буковинської феміністки, подруги й соратниці Лесі Українки. То ж в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» розгорнута контактна книжкова виставка її творів, виданих з кінця ХІХ по середину ХХ століття, яку підготувала наукова співробітниця музею Марія Шутко.
Також поряд розміщена інформація про життя і творчість Ольги Кобилянської, в якій зказано, що вона в невеликому містечку Гура-Гумора в Південній Буковині (тепер Румунія). З дитячих років Ольга знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Вона росла серед розкішної природи Карпат, яка вплинула на формування її естетичних смаків.
З 1891 р., коли сім’я оселилася в Чернівцях, Кобилянська входить у коло прогресивної інтелігенції, глибше знайомиться з українським літературним життям.
Упродовж наступних років Ольга Кобилянська активно пише повісті та оповідання «Вiн i вона» (1895), «Царівна» (1896), «Що я любив» (1896), а далі «Нiоба», «Некультурна», «Природа», (1898), «Земля», «У неділю рано зілля копала», «Через кладку», «За ситуацiями», «Апостол чернi» та багато інших творів.
Велике враження на письменницю справила поїздка до Львова на відзначення Франкового ювілею у 1898 р. Тоді вона познайомилася з багатьма діячами української культури.
У 35 років її ім’я було вже добре відоме на Буковині та у Європі.
Найбільшим коханням письменниці був Осип Маковей, з ним пов’язана особиста драма, що розпочалася на початку 1895р. За фахом учитель, Маковей був на три роки молодший від Кобилянської, але саме він стимулював ïï творчість, був першим проникливим професійним критиком. О. Кобилянська мріяла про одруження, i навіть першою заговорила про це. Проте О. Маковей несподівано одружився з іншою жінкою. Такий невмотивований учинок з боку коханої людини боляче вразив письменницю: до кінця життя вона залишалася самотньою.
Наприкінці 1903 р. її розбив частковий параліч. I хоча лікування на німецьких та чеських курортах до певноï мiри знешкодили наслідки недуги, починаючи з 1903р. вона постійно хворіла, а коштів на систематичне лікування не вистачало.
Протягом 1915-1923 pp. О. Кобилянська пише низку оповідань, новел, нарисів про Першу світову війну і пов’язаний з нею трагізм.
Відрадою для О. Кобилянської було відзначення громадськістю Чернівців 35-річчя її літературної діяльності, вихід у Харкові в 1926 – 1929 рр. дев’ятитомного зібрання творів. У цей час було написано й кілька нових творів – оповідання «Вовчиха», «Любов до рідної землі», роман «Апостол черні». Коли в червні 1940 р. Північна Буковина возз’єдналася з Великою Україною, письменницю відвідали Микола Бажан, Петро Панч, Юрій Яновський, Андрій Малишко та інші київські літератори.
Та через рік Чернівці знову були захоплені румунськими військами. Воєнна жандармерія встановлює нагляд за О. Кобилянською. Окупанти готують над нею судову розправу, і тільки смерть, що настала 21 березня 1942 р., врятувала письменницю від ганебного судилища.
Останні коментарі