До 300-річчя Григорія Сковороди в музеї відкрилася контактна книжкова виставка

3 грудня виповнюється 300 років від дня народження українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, а багато хто додає: і містика – Григорія Сковороди.

То ж сьогодні, 2 грудня, в одному із виставкових залів Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» відкрилася контактна книжкова виставка «О, коли б змогла писати так само багато, як мислити», яку підготувала заступниця директора музею з наукової роботи Лілія Хміль.

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в Чорнухах Лубенського повіту. Батьки – Сава та Пелагея – у сім років віддали його до школи. А восени 1734 року Сковорода вже почав навчатися у Києво-Могилянській академії.

Учителі Григорія Сковороди: Георгій Кониський – богослов, філософ і поет; Симон Тодорський – поліглот і перекладач; Мануйло Козачинський, автор «Арістотелевої філософії». Сковорода легко вчився усьому і мав багато талантів.

У грудні 1741 року він пройшов конкурсний відбір у Глухові і потрапив у придворну капелу російської імператриці Єлизавети. Тому наступні три роки Сковорода живе у Санкт-Петербурзі та Москві.

Наприкінці літа 1744 року Сковорода повертається до Києва, звільняється із капели і знову йде вчитися філософії до Київської академії.

Через рік Григорія Сковороду, як перекладача, беруть у торгову місію, яка має на меті закуповувати вино у Європі. Протягом наступних п’яти років Сковорода побував в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі, а за деякими даними, також у Чехії, Німеччині та Італії.

Повернувшись до Києва, Сковорода почав працювати вчителем поетики у переяславському колегіумі, підготував курс «Розважання про поезію…», але швидко пішов звідти, оскільки від нього вимагали «викладати так, як заведено». Восени 1744 року Сковорода продовжив навчання на курсі богослов’я префекта академії Георгія Кониського.

Із 1753 року Григорій Сковорода стає вихователем Василя Томари – старшого сина Степана Томари і Анни Кучубей. Там – у селі Каврай, що за 36 верст від Переяслава – він затримається на шість років.

У серпні 1759 року Сковорода став викладачем поетики Харківського колегіуму.

На той час він уже дуже вирізнявся від загалу, сторонився почестей та відмовлявся від нагород.

Сковорода казав, що йому наснився сон, у якому він побачив усі ниці прояви людської природи. Цей сон спонукав Сковороду вдатися до аскетичного способу життя і багато часу проводити у мандрах.

Починаючи із 1769 року, Григорій Сковорода починає писати свої філософські діалоги, трактати та езопівські байки. Вони дійшли до нашого часу, хоча за життя Сковороди не друкувалися.

За переказами, Григорій Сковорода знав день своєї смерті і помер у мирі із самим собою 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка, а тепер – Сковородинівка Харківської області.

На своїй могилі Сковорода заповів написати слова, які тепер знають усі: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Цікаві факти із життя відомого українського філософа

Народився Григорій Сковорода на Полтавщині у родинні спадкових козаків. Про точну дату народження світ дізнався лише через 200 років після народження філософа. Саме тоді дослідники віднайшли в одному із листів Сковороди згадку про святкування власного дня народження.

Григорій Сковорода мав виняткові здібності до навчання. Вже у 16 років вступив до Києво-Могилянської академії – першого вищого навчального закладу в Україні. Вивчав латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші мови. Грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі. Проте вищої освіти так і не отримав.

Працюючи педагогом у Харківському колегіумі, мав власну систему оцінювання. Замість балів він писав справжні вироки: «вельми туп», «справжнє безглуздя», «досить гострий», «звєрок востроє» тощо.

Надавав перевагу особистій духовній свободі. Філософські трактати присвячував переважно етиці. А головним сенсом людського існування вважав самопізнання.

Відстоював права людської особистості в кожній людині, що на ті часи означало сильну демократичну тенденцію. Відкрито засуджував московських гнобителів.

Якось Катерина ІІ забажала побачити вже за життя відомого українського філософа особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли зайшла цариця до приймальної зали, всі присутні вклонилися, крім Сковороди. На питання Катерини, чому він не кланяється, відповів: «Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся».

Слава про таку надзвичайну людину швидко розлетілася, тож мислителю були скрізь раді, його чекали. Оскільки він мав знайомих в усіх куточках країни, вважається, що завдяки його впливові відбулося відкриття Харківського університету. Ідею про навчальний заклад вирішив втілити у життя Василь Каразін – тридцятирічний дворянин. Для того, аби заклад був створений і запрацював, потрібні були неабиякі кошти, які молодий чоловік збирав з дворянства. Це були добровільні внески, тож дива могло й не статися. Та величезна на той період сума в шістсот вісімнадцять тисяч карбованців була отримана. Подейкують, що ті, хто вніс свою частку до цієї великої справи були заздалегідь підготовлені Г. Сковородою.

Всім відомо, що мислитель все життя був самотнім, але не всі знають, що він був закоханий і навіть хотів одружитися, але не зміг. Прагнення до свободи переважило, і він покинув наречену прямо на весіллі. Тож залишився самотнім.

Афоризми від Сковороди

Бери вершину і матимеш середину.

З усіх утрат втрата часу найтяжча.

Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.

З видимого пізнавай невидиме.

Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.

Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.

Хто швидко приліплюється до нової думки, той швидко від неї і відпадає.

Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу.

Чисте небо не боїться блискавки та грому.

Що швидко запалюється, те раптово гасне.

Більше думай і тоді вирішуй.