Літературна година «Щастя ніколи довго не триває», присвячена до 130-річчя з часу виходу драми І. Франка «Украдене щастя»

Літературна година «Щастя ніколи довго не триває», присвячена до 130-річчя з часу виходу драми І. Франка «Украдене щастя»

2 червня в музеї-садибі Івана Франка в Нагуєвичах відбулася літературна година «Щастя ніколи довго не триває», присвячена до 130-річчя з часу виходу драми І. Франка «Украдене щастя». Його підготувала та провела для юних відвідувачів наукова співробітниця музею Ірина Сопотницька.

Вона розповіла про історію створення цього твору та його короткий зміст. Франко зазначав, що поштовхом до створення драми «Украдене щастя» стала почута їм від української фольклористки Михайлини Рошкевич народна «Пісня про шандаря», яку вона записала від селянки Євдокії Чігур в селі Лолин Долинського повіту.

Цій пісні митець приділив особливу увагу в своїй праці «Жіноча неволя в руських піснях народних» (1883), а через десять років на основі її сюжету написав драму «Украдене щастя», значно розвинувши і збагативши тему й проблематику пісні.

Іван Франко написав драму «Украдене щастя» на конкурс Крайової управи. Оголошений 18 березня 1891 року конкурс мав тривати до кінця вересня. Іван Франко подав п’єсу вчасно, але термін конкурсу було продовжено. Після довгих переробок, яких вимагала конкурсна комісія, в січні 1893 року драму було відзначено другою премією і рекомендовано для постановки.

Поява в Україні «Украденого щастя» – «це політична подія», така драма для української сцени є «оригінальним твором, де кожна сцена, кожний вислів дихають правдою… Це вірний вираз оригінальних прикмет українського народу», – писала тодішня газета «Українська правда».

Уперше твір був надрукований у журналі «Зоря» у 1894 році, і тоді ж вийшов окремим виданням. Він приніс Франку визнання й популярність. Про величезний успіх драми свідчить той факт, що на другій виставі у Львові глядачі влаштували автору бурхливу овацію, а молодь піднесла йому на сцені лавровий вінок.

Пройшло вже стільки років, а тема людського щастя, порядності, вірності не втратила своєї актуальності. Що ж вдалося донести до глядача Івану Франку? Сам час вимагав появи такої п’єси й таких героїв. Головна героїня Анна спокійна, красива і тиха жінка. Але спокій це показний. Вона, як потік весняної води, що прориває греблю. Сам Франко писав про неї: «…Жінка любляча, гаряча, сердечна і щира…». Жадібність братів погубила мрії Анни про щастя, зав’язавши світ з нелюбом. Бідняк Микола щиро любить Анну, хоча і розуміє, що любов до цієї жінки, як недосяжна гірська вершина… Усе село Незваничі засуджує любов Анни і Михайла Гурмана. Проте, отой вогонь, що горів у серцях закоханих, оте прекрасне і пекельне полум’я, що спалило всі умовності, викликає осуд і заздрість. Жорстокі життєві обставини не зламали кохання. Бо для них любов – «одинокий, найдорожчий скарб». І Михайло, і Анна заради щастя, хай і украденого, пішли проти ворожого їм світу, поклавши на вівтар кохання усе.

У 1924 році за однойменною драмою Івана Франка чеський композитор Володимир Амброс написав оперу «Украдене щастя». У 1960 році український композитор Юлій Мейтус також створив оперу на основі цієї п’єси. є й екранізації драми «Украдене щастя» – фільми 1984 та 2004 років.