Продовження розповіді про онуку Каменяра Зеню.

Продовження розповіді про онуку Каменяра Зеню.
У 1963 році із Болгарії із з’їзду славістів Зеновія Тарасівна привезла три номери націоналістичного журналу «Сучасність». Про це повідомив Михайло Жовтобрюх в партбюро Інституту. Він це зробив, щоб помститись Зеновії за прилюдну критику його твердження про те, що процес зливання мов є природним і нам треба дбати, аби з «чистими елементами української мови потрапити в цю єдину мову майбутнього комуністичного суспільства». І тут гребля прорвалася. У хід пішло все: підслух, візуальне стеження, використання провокаторів, дискредитація перед друзями. Результат стеження – п’ять потужних томів оперативної інформації про її контакти. Додалися ще й контакти з Галичиною. Оскільки Зеновію називали амбасадором Галичини в Києві.
У 1967 році із Канади приїхала Ганна Франко – Ключко – дочка письменника. Звичайно, що Зиновія зустрічалася з нею та спілкувалася. КДБ пильно стежило, проте, речових доказів у них не було для того, щоб її виключити з партії. Та за цим питання не стало. Зобов’язали партбюро Інституту мовознавства «знайти» провину наукового характеру. Отож: у розділі «Лексика» русизми було відведено у розряд «іншомовні запозичення», а естафетність українських фольклоризмів вивела з давньоруської мови. Офіційне звинувачення звучало так: «У наукові праці свідомо проводить націоналістичні твердження, а це несумісне з Програмою і Статутом КПРС». Покарання – виключення з партії.
У 1968 році Зеновія підготувала до захисту докторську дисертацію «Мова Івана Франка» та написала до курсу «Стилістика» два розділи : «Лексична стилістика» та «Фразеологічна стилістика», що фактично були другою докторською дисертацією. Та після виключення з партії про це не могло бути й мови.
На фото дочка письменника Ганна Франко-Ключко та дружина Петра Франка (сина письменника) Ольга у музеї етнографії і народного промислу у Львові, 1967р. та примірник журналу “Сучасність”.