Тематична екскурсія «Традиції Водохреща у Нагуєвичах доби Франка»

В Державному історико-культурному заповіднику відбулася цікава тематична екскурсія «Традиції Водохреща у Нагуєвичах доби Франка». Її провела заступниця директора музею Лілія Хміль. Зокрема вона розповіла про те, як селяни готувалися до вечері, напередодні свята, як відбувалося освячення води, процитувала уривок з книги «Звичаї нашого народу» авторства відомого етнографа та фольклориста Олекси Воропая.

У Біблії сказано, що Ісус Христос, досягши 30-річного віку, прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордан. Коли він вийшов на берег, то із небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба.

Тому це свято ще називають Богоявленням. Віряни вважають, що саме Хрещення Господнє засвідчує таїнство Святої Трійці. Тому що саме в цей день Бог з’явився у трьох іпостасях: Бог Отець – у голосі, Син Божий – у плоті, Дух святий – у вигляді голуба.

Напередодні свята українці традиційно зустрічають другий Святвечір. Протягом 5-го січня віруючі тримають пост і нічого не їдять. Сідати за вечерю можна тільки після появи першої зірки на небосхилі. До столу подають пісні страви – рибу, вареники з капустою, кутю, узвар тощо.

Вода на Водохреща вважається цілющою, вона символізує початок життя і очищення. Віруючі зберігають удома саме йорданську воду, адже вірять, що вона є цілющою протягом усього року. Йорданську воду зберігають за образами і бережуть на випадок хвороби. Вражає той факт, що вода, освячена в свято Йордану, зберігається, ніби свіжа, протягом року. Віруючі впевнені, що справа в святості, а скептики кажуть, що на це впливає срібло хрестів, які занурюють у воду.

Вранці шостого січня у церквах проходять святкові богослужіння. Після них народ іде до водойми, несучи дерев’яний хрест і хоругви попереду процесії. В Нагуєвичах воду освячували біля церкви.

Підійшовши до ополонки, весь натовп зупиняється і стає навколо ополонки. Священик занурює хрест в ополонку під спів церковного хору. Коли вода освячена, віряни набирають її з ополонки в заздалегідь підготовлену посудину. Раніше народ, який приїжджав кіньми, набирав воду ще й у відра, щоб поїти коней. Сміливці ще й пірнають в священну ополонку, втім, цю традицію підтримують далеко не всі.

Масштабні дослідження щодо українських традицій, на Водохреща в тому числі, зробив Олекса Воропай, про що писав у книзі «Звичаї нашого народу». Так, наприклад, після освячення води люди поверталися до своїх домівок. Поки мати або старша дочка подавали на стіл обідати, батько брав за іконою Божої Матері пучок сухих волошок, мочив їх у свяченій воді та кропив усе в будинку і в господарстві; потім брав крейду і писав хрести на образах, двері і шафі.

Упоравшись із цим, батько сідав за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею пили святу воду: вважається, що освячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.

Після обіду дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» – «щоб були рожеві обличчя». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки – «щоб сі вмила і червона була».

У той момент, коли священик занурює хрест у воду, всі чорти і всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до тих пір, поки якась з жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею пірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. Тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну протягом цілого тижня після Водохреща – «щоб більше загинуло нечистої сили від водохресних морозів».

На Водохреща також колядники приходять до кожної оселі з поздоровленнями і щедрівками. За таке вітання господар обдаровував, бувало,  щедрівників грошима на церкву. «Що ми говорили, щоб так воно і сталося – і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всьому світу посполу. Нехай у вас святиться, веселиться, святая Йорданська водиця, як зараз, і в рік, і від року в рік, і на все життя. Дай, Боже!»

Наступного дня – сьомого січня – відбувалися «посвятки» – тобто люди переходили до звичайного трудового ритму, і відзначали свято Іоанна Хрестителя. Тваринам роздавали ритуальні продукти з покуті і планувалася робота по господарству. Господині діставали свої лагодження (полотно, нитки тощо),  які перед Різдвом ховалися подалі від гріха. З посвяток уже знімалися табу на відвідування корчми, які діяли в Свята («тому що вода не посвячена»). Також жінкам вже дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити в свята.

Після цього відвідувачі ознайомилися з садибою Франка та подякували за цікаву екскурсію.