В ДІКЗ «Нагуєвичі» презентували роман про Івана Франка «Руки і сльози»

В ДІКЗ «Нагуєвичі» презентували роман про Івана Франка «Руки і сльози»

В рамках нового сезону академічної роботи «Будинку літератора» в Нагуєвичах, сьогодні, 14 лютого, в конференц-залі Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» відбулась цікава подія – презентація нової книги відомого сучасного українського письменника, прозаїка та есеїста – Степана Процюка, а саме «Руки і сльози: роман про Івана Франка».

Розпочався захід з хвилини мовчання, присутні вшанували усіх, хто загинув у війні з російськими окупантами. У вступному слові директор ДІКЗ «Нагуєвичі» Богдан Лазорак представив гостя, коротко розповів про його біографію та творчість.

Також він зазначив: «Ми особисто знайомі з паном Степаном Процюком лише два тижні. Як тільки я побачив в мережі Інтернет, що вийшла така книга, я зрозумів, що Будинок літератора в Нагуєвичах повинен виконувати і надалі свою функцію, незважаючи на війну. Тому що Будинок літератора був створений з дуже потужною метою. І він має шанувати письменників , так як і шанувати самого Франка, а тим більше письменників, які пишуть про Івана Франка».

Постать Івана Франка ще недостатньо розкрита і пояснена. Хоч наукових праць, які досконально описують життя і творчість великого Каменяра є достатньо, ґрунтовні дослідження істориків, літературознавців відомі широкому загалу. Але художніх творів про Франка не є так багато, тому дуже важливо, що сьогодні вийшов такий художній твір. Адже нам потрібно популяризувати постать Івана Франка, ми маємо знайомити з генієм української літератури через різноманітні художні книги й виставки.

Зустріч-презентація пройшла дуже жваво у форматі «запитання-відповідь», тому кожен міг дізнатися усе, що його цікавило, як і про цей роман, зокрема, так і про інші праці Степана Процюка.

Як розповів сам автор, важливу роль у його написанні відіграв один відомий письменник. Його ідея, про створення багатосерійного художнього фільму підштовхнула до написання цього роману, адже повинен бути сценарій, і саме за мотивами цього роману його можна буде втілити в життя.

Степан Процюк, відповідаючи на багаточисельні запитання, розповів і про те, чому роман має саме таку назву «Руки і сльози», чому склалися досить неприязні відношення героя роману зі своїм учителем Іваном Верхрадським, ставлення Івана Франка до релігії в цілому та до священиків, зокрема, його бачення про життя й творчість Василя Стефаника та інші.

На завершення зустрічі Богдан Лазорак вручив Степанові Процюку символічну відзнаку «друзів музею в Нагуєвичах» – значок із зображенням садиби Івана Франка. Після цього усі бажаючі мали змогу придбати роман «Руки і сльози» та інші книги з автографом автора.

Довідково:

Степан Васильович Процюк – сучасний український письменник, якого вважають одним із найконтроверсійніших сучасних письменників-інтелектуалів – народився 13 серпня 1964 року в селі Кути, Бродівського району (нині – Буський район) на Львівщині у сім’ї політв’язня.

Через декілька років родина переїхала до Івано-Франківської області. Степан Процюк закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Кандидат філологічних наук. Викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті Івано-Франківська. Одружений, має двох синів. З 1995 до 2017 був членом Національної спілки письменників України.

1996 вийшла збірка літературних есеїв Процюка «Лицарі стилосу і кав’ярень» (Київ), а також перша книжка прози «Переступ у вакуумі». 2001 тернопільське видавництво «Джура» друкує збірку повістей «Шибениця для ніжності».

У 2002 виходить  збірка повістей «Серафими і мізантропи». Того ж року Процюк дебютує як романіст. Львівська «Піраміда» друкує його «Інфекцію».

У 2005 вийшов третій роман – «Тотем». У цьому творі помітне посилення інтересу до онтологічних питань: смерть і страх, фетишизація і неврози, відчай і пошуки можливих рецептів гармонії.

У 2007 івано-франківське видавництво «Тіповіт» видало збірку есеїв Степана Процюка «Канатоходці». Туга за справжнім проглядає у всій книжці. Автор веде боротьбу проти напівправди.

Ще одна грань письменницького таланту Степана Процюка – література для підлітків. У 2008 в київському видавництві «Грані-Т» побачила світ трилогія про кохання «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце» (Друга історія Марійки і Костика), «Аргонавти» (Третя історія Марійки і Костика).

2010 року у була видрукувана збірка есеїв «Аналіз крові». Книжка складається із 20 замальовок-роздумів на різноманітні екзистенційні, літературні та політичні теми. 

Роман «Троянда ритуального болю» (2010) – це одна з перших спроб серйозного художньо-психологічного осмислення постаті Василя Стефаника як людини й творця. 

Наприкінці жовтня 2010 у видавництві «Ярославів вал» вийшла остання частина «психіатричної тетралогії» Степана Процюка – роман «Руйнування ляльки».

У психобіографічному романі С. Процюка про Володимира Винниченка «Маски опадають повільно» (2011) автор рішуче виходить за межі жанрів нарису, літературного портрета, есе-біографії, що зазвичай лягають в основу художньої біографістики, а подеколи абсолютно копіюються, і пропонує оригінальну версію психоаналітичного прочитання біографії одного з найбільш суперечливих і найцікавіших українських письменників XX ст.

У січні 2013 у київському видавництві “Академія” вийшла заключна частина психобіографічної трилогії – роман «Чорне яблуко», присвячений наймолодшому класику української літератури Архипу Тесленку. 

Нова книга Степана Процюка «Трикутник» вийшла в квітні 2014. До неї увійшли, як повідомив сам автор, нова редакція роману “Інфекція”, нові есеї та інтерв’ю.

Твори Степана Процюка перекладені кількома іноземними мовами. Наприкінці 2008 у Баку вийшов переклад роману Степана Процюка «Тотем». Зараз роман перекладається ще кількома іноземними мовами. В 2012 року став членом Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу. У вересні 2015 Процюк отримав відзнаку «Золотий письменник України».