В ДІКЗ «Нагуєвичі» відбувся тематичний урок до дня народження Михайла Вербицького

Постать видатного українського композитора-священика Михайла Вербицького відома всім, як автора національного гімну «Ще не вмерла Україна», який став Державним Гімном нашої молодої незалежної соборної України. Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі Явірник Руський на Надсянні у сім’ї священика, то ж в цей день у Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбувся тематичний урок до 209-річниці від дня його народження, який провела наукова співробітниця музею Марія Шутко. Вона розповіла про життя та творчість композитора, священичу місію Михайла Вербицького та детально про те, як був написаний твір, який сьогодні є одним із символів України.

Першу згадку про хорове виконання пісні, що сьогодні є Державним Гімном, подала львівська газета «Слово» в дописі з Перемишля. Анонімний автор інформував про Шевченківський вечір, який відбувся 26 лютого 1865 р. в Перемишлі й завершувався піснею «Ще не вмерла Україна». Історія українського національного гімну бере свій початок не з Перемишля.

Український гімн – це колективний твір, написаний на замовлення керівника Київської «Громади» Володимира Антоновича студентами-громадівцями. На студентській вечірці в серпні 1862 року Микола Вербицький-Антіох зімпровізував перший куплет пісні за мотивами польського гімну:

«Ще не вмерли України ні слава, ні воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Ще розвіє чорні хмари, і біля віконця

Ми в своїй вкраїнській хаті діждемося сонця.

Спогадаймо ж тяжкий час, лихую годину,

Й тих, що вміли боронить рідну Україну –

Наливайко і Павлюк, і Тарас Трясило

Із могили кличуть нас на святеє діло…».

Присутні – побратим Вербицького Павло Чубинський, і їхні найближчі друзі – брати Йосип і Тадей Рильські із приятелем Павлином Свєнціцьким (відомий як український поет Павло Свій) долучились до процесу. Відтак кожен із учасників, по черзі, дописував пропонований вірш, і доспівував свій варіант тексту.

Павло Чубинський контролював цей процес і втручався тоді, коли відчував особливу небезпеку виконання деяких слів чи фраз, пропонуючи свій дещо помірний варіант. Павло Чубинський, почувши виконання сербськими студентами свого гімну, де приспівом були слова: «Серце біє і крев ліє за нашу свободу…», зрозумів, ще це саме те, чого їм бракувало в українській «марсельєзі». Відтак, написав свої рядки:

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І покажем, що ми, браття, козацького роду!

Гей-о-гей же, браття милі, нумо братися за діло,

Гей-о-гей, пора вставати, пора волю здобувати!».

Як результат спільної творчості, пісня була закінчена. Кожен зі співавторів мав свій екземпляр тексту. Свій примірник Тадей Рильський віддав побратиму Володимиру Антоновичу й уже за тиждень пісня «Ще не вмерла Україна» полетіла по Лівобережжю як гімн товариства «Громада». А Микола Вербицький віддав свій екземпляр слів Пантелеймону Кулішу.

Літератор Ксенофонт Климкович разом із ненадрукованими віршами Шевченка з архіву «Основи» («Заповіт», «Мені однаково», і «Миколі Костомарову») отримав від Пантелеймона Куліша й текст «Ще не вмерла Україна». Вони були опубліковані в четвертому номері журналу «Мета» за 1863 рік, а відкривався журнал текстом «Ще не вмерла Україна».

Це число журналу катехит Перемишльської семінарії о. Юстин Желехівський привіз своєму другові, млинівському священику Михайлові Вербицькому. Отець Вербицький, який фанатично любив Шевченка і мріяв написати до всіх його віршів музику, за тиждень поклав на музику всі чотири вірші. А вже в грудні на зібранні громади Перемишльської семінарії вперше пролунала пісня «Ще не вмерла Україна», автором її тексту помилково вважали Тараса Шевченка.

Отець Вербицький на прохання ректора семінарії, який захоплений почутим наполегливо рекомендував семінаристам поширювати цей твір серед прочан, зробив зі солоспіву хоровий варіант. На свято Івана Хрестителя перед багатотисячною громадою перемишльців у виконанні зведеного хору пролунала «Ще не вмерла Україна». Єпископ Полянський, засновник першого Українського театру у Львові, заворожений хоралом, наполіг, щоб режисер вставив у дію виконання цієї пісні.

Відкриття Українського театру у Львові 25 грудня 1864 року постановкою оперети Карла Гейнца «Запорожці» розпочалось із виконання «Ще не вмерла Україна». Таким чином, пісня була відома не лише всьому Львову, а й стала гімном спершу Західної України, а згодом і Української Народної Республіки.

Як казав композитор Валентин Сильвестров: «Гімн України – дивовижний. Спочатку він начебто не справляє враження, але це лише на перший погляд. Насправді його створив Михайло Вербицький – церковний композитор середини ХІХ століття. Він жив в Австрійській монархії, мабуть, дуже любив Шуберта, у нього був мелодійний дар – це помітно з його літургій. Він був церковним композитором. І ось цю патріотичну пісню він теж створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів. У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір: це – гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев співають».