в Літературно-меморіальному музеї Івана Франка відкрилася фотовиставка «Іван Франко та український театр»

До 33-ої річниці Незалежності України в Літературно-меморіальному музеї Івана Франка відкрилася фотовиставка «Іван Франко та український театр» з фондів нашого музею, на якій представлені світлини з вистав, на твори Івана Франка. Відвідувачі можуть побачити фото п’єс, що ставилися на сценах Київського театру юного глядача – «Коваль Бессім» та «Абу Касимові капці» в 1956 році, Львівського театру ім. Заньковецької – «Борислав сміється» в 1974 році, Тернопільського театру ім. Т.Г. Шевченка «Украдене щастя», Дрогобицького муздрамтеатру – «Захар Беркут» та Драматичного колективу клубу с. Чортків – «Сон князя Святослава».

Формуючи виставку заступниця директора з наукової роботи Лілія Хміль розповідала про величезний вклад Івана Франка у драматургії та сценічній творчості. Так, до театру, драматургії письменник виявив великий інтерес ще з юнацьких літ. Вже на початку 70-х років XIX століття він співробітничав з мандрівною трупою О. Бачинського, яка приїздила тоді в Дрогобич. До перших спроб Франка в драматургії належала п`єса польською мовою «Югурта», написана в 1873 році. Текст цього твору не зберігся і про зміст його нічого не відомо. Того ж року молодий письменник створив німецькою мовою драматичний епізод – сцену «Ромул і Рем» на тему античної легенди про заснування Риму. У 1874 році Франко написав історичну драму «Три князі на один престол», збирався написати п`єсу про Богдана Хмельницького. У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, де зберігається архів і особиста бібліотека письменника, є автографи початків і планів драматичних творів, які думав написати Франко – тоді ще учень останніх класів гімназії. Ранні драматичні твори ще мають на собі ознаки перших проб пера, але і в них вже відчувається вміння автора будувати діалог, надавати мовними засобами індивідуальних рис героям , у діях і поведінці персонажів розкривати їх суть, властивості характерів.

У 1876 році драма «Три князі на один престол» у сценічній обробці М. Вагилевича була поставлена на сцені гуртком львівських студентів. У наступні роки Франко незмінно приділяв значну увагу драматургії та розвитку театру, зокрема в Галичині, справив помітний вплив на театрально-мистецьке життя всієї України. У 1879 році Іван Франко переклав українською мовою драматичну поему Байрона «Каїн». Пізніше, на початку ХХ століття, видав під власною редакцією і з своїми дуже цінними вступними статтями та коментарями п`єси Шекспіра в перекладі українською мовою Пантелеймона Куліша. У 80-90-і роки ХІХ століття Франко опублікував чимало статей про театр і драматургію та рецензій на театральні вистави. Іван Франко рішуче виступав проти примітивних поглядів на театр як на розважальне видовище, боровся за реалістичне театральне мистецтво, покликане вчити і виховувати глядача в дусі вимог часу. На театр Франко дивився як на школу життя, яка вчить глядача правдивості, чесності, допомагає викривати все низьке, огидне і брати за приклад для себе все справді моральне чисте і благородне.

«Коли театр має бути школою життя, – писав Франко у статті «Наш театр», – то мусить показувати нам те життя, зображувати і аналізувати його прояви, будити в слухачах критику свого життя, будити почуття, що такі і такі прояви є добрі, а ті погані. А щоб така критика була вірна, мусить бути повною і всесторонньою, опиратись на повнім і широкім зображені суспільності. Театр, котрий піддає прилюдній критиці тільки деякі дрібненькі явища, осмішує або клеймує тільки деякі невеличкі, покутні хиби, а лишає на боці, промовчує або покриває брехнею головні, основні недоліки суспільності, той театр ніколи не стане вповні національним, не буде школою життя або буде злою школою». Погляди Франка на драматургію і театр склалися в процесі глибокого аналізу стану цього мистецтва в Галичині і в Україні загалом. А в своїй оригінальній драматургічній творчості він продовжував традиції Котляревського і Шевченка. Розквіт драматургічної творчості Франка припадає на 90-і роки. Посилену увагу до драматургії в цей період письменник сам значною мірою пояснив у листі до А. Кримського 26 серпня 1898 року: «Щодо моїх драматичних творів, – писав він, – то скажу Вам, що драма – моя справжня пристрасть. Ще в гімназії я писав історичні драми, а, бувши студентом університету, виставив… одну драму на аматорськім спектаклі. Але я тоді зневірився в своїй драматичній здібності і надовго покинув писати драми. Тільки стаття… про те, що мої новели мають у собі багато драматизму, спонукали мене думати знов про компонування драм, а конкурс… заставив мене написати «Украдене щастя». Сю драму я кілька разів переробляв. Її успіх спонукав мене писати дальші драми».

Отже, крім згаданих драматургічних спроб, Франкові належать чотири великі драматичні твори – «Украдене щастя», «Рябина», «Учитель» і «Сон князя Святослава». Створив Франко також п`ять одноактних п`єс – «Послідній крейцер», «Будка ч. 27», «Кам`яна душа», «Майстер Чирняк» і драматичний етюд для дітей «Суд святого Миколая».

На першому місці в драматичній спадщині Франка стоїть драма з сільського життя в п`яти діях «Украдене щастя». Вперше вона надрукована в журналі «Зоря» у 1894 році і тоді ж вийшла окремим виданням. Поштовхом до написання драми «Украдене щастя», як писав сам Франко, була народна «Пісня про шандаря», яку в 1878 році записала приятелька Франка – Михайлина Рошкевич в Галичині. Розглядові цієї пісні Франко приділив значну увагу в своїй праці «Жіноча неволя в руських піснях народних» (Львів, 1883), а через десять років після того, використавши її сюжетну канву, створив драму «Украдене щастя». Спочатку драма називалася «Жандарм», але на вимогу журі конкурсу, яке не хотіло вступати в конфлікт з австрійською цензурою, автор змінив її назву.

В умовах колоніального становища Галичини в цісарській Австро-Угорщини драма «Сон князя Святослава», в якій проводиться ідея єдності всіх руських земель, мала злободенне політичне спрямування. Франко в цьому творі використав своєрідний засіб: він написав глибоко патріотичну драму на матеріалі з далекого історичного минулого, скерувавши її політичне вістря проти своїх ідейних супротивників, проти недругів народу. Показу тяжкого життя західноукраїнського селянства під владою Австро-Угорської монархії, відкриттю сваволі і злочинних дій цісарських урядовців та їх спільників-багатіїв у прикарпатському селі Франко присвятив комедію «Рябина». Спочатку він мав намір написати про це оповідання (збереглося два варіанти початку), а в 1886 році створив комедію на три дії під назвою «Рябина». Ця перша редакція не задовольнила автора і в кінці 1893-на початку 1894 років він значно переробив п`єсу, власне, дав новий варіант твору на чотири дії, залишивши ту саму назву. Устами селянина Грінчука Франко так охарактеризував становище галицького селянства за тих умов: «Війти до тебе йде, присяжний до тебе йде. А кожний каже: дай! А ніхто не каже: на!»

У 1894 році Франко написав, а в 1896 році в журналі «Житє і слово» опублікував комедію в трьох діях «Учитель», у якій талановито відобразив самовіддану і надзвичайно важку за тих умов працю сільського вчителя.