А як мільйонів куплений сльозами, День світла, щастя й волі засвітає, То чень в новім, великім людськім храмі Хтось добрим словом і мене згадає. Іван Франко.

А як мільйонів куплений сльозами,
День світла, щастя й волі засвітає,
То чень в новім, великім людськім храмі
Хтось добрим словом і мене згадає.
Іван Франко.
1939 рік на Західну Україну прибули війська радянської армії. Разом із ними прибув і Андрій Малишко. Доля завела його до Франкових Нагуєвич, де і написав свого вірша «Кузня в Нагуєвичах». Малишко вдруге звертається до образу Каменяра у надважкі часи – часи Другої світової війни,1942 рік. А коли село звільнили від фашистів, 9 серпня, написав вірш «Франкові». В 1949 році київські поети П.Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, М. Бажан, А. Малишко та інші прибули на відкриття пам’ятника Каменяреві в центрі села. Наступного 1950 року, 6 квітня, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, О. Яновський, А. Малишко, С. Олійник, П. Воронько, П. Козланюк, Л. Дмитренко, А. Шмигельський, М. Нагнибіда, Л. Новиченко зустрілися з селянами, вчителями й учнями Нагуєвицької середньої школи, подарували свої книжки для шкільної бібліотеки. Подарунком для школи стала й книга А. Малишка «Вибране». А в середині дарчий напис: «Учням і вчителям Нагуєвицької середньої школи з пошаною і любов’ю. А. Малишко».
27 серпня 1951 року Франкові б виповнилось 95, якби дожив… 23 грудня цього ж таки 1951року разом із С. Воскрекасенком, П. Дорошком, Л. Смілянським, А.Малишко знову виступає перед краянами Каменяра, читає вірші, відвідує музей, де пише: «Немає смерті твоєму безсмертному таланту! Немає границь твоїй народній славі, великий поете!»
А вже до столітнього ювілею Андрій Самійлович виступив із поемою «Франко в Криворівні», де розкриває потаємні пориви думки поета, захоплюється його неймовірним талантом та творчим подвигом. Напевно, ще не раз звертався він до Франкової поезії, що увійшла в наше життя, стала невід’ємною частиною сьогодення українців. Давно вже погас вогонь у кузні Яця-коваля на Слободі. І син – Іван, давно не пише віще слово, що розривало йому серце, виривалось із грудей та виливалось на папері грізними рядками. Минатимуть століття, а вогонь Прометея ще довго горітиме в серцях кожного із нас.
«Він із поту й сліз робив динаміт, щоб із нього в майбутнє вибухали пожежі».
А.Малишко.