Місяць: Липень 2020

Ступницькі артефакти родинного архіву відомого педагога Христини Франківни Лопушанської

Ступницькі артефакти родинного архіву відомого педагога Христини Франківни Лопушанської сьогодні поповнили фонди музею Івана Франка: Жіночий кожух початку ХХ ст., вишивка, а також рукописні спогади старожилів про історію села та нелегке життя односельчан доби репресій. Щира подяка фундаторам та побажання здоров’я і миру ..

ГУЦУЛЬСЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ “ФРАНКОВИМИ СТЕЖКАМИ”: КАЛУШ-ПІДГІРКИ

З родиною Франків тісно пов’язане село Підгірки, що є передмістям Калуша. У 1903 р. після тривалих земельних суперечок братів Франків із вітчимом суд постановив розділити землю покійного Якова Франка у Нагуєвичах між трьома його синами і донькою. Та у маленькій хаті стало для усіх тісно. […]

ГУЦУЛЬСЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ “ФРАНКОВИМИ СТЕЖКАМИ”: БОЛЕХІВ

Ще з XIX ст. колоритні гуцули привертали увагу найвидатніших діячів української та зарубіжної літератури, культури та науки. Вони вирізнялися своїм особливим способом життя і побутом, волелюбністю, надзвичайно самобутнім мистецтвом, багатим фольклором і, звичайно, заворожуючою природною красою краю. Майже все своє життя цікавився Гуцульщиною й Іван Франко, вивчаючи та записуючи фольклорно-етнографічні матеріали від місцевих вчителів, літераторів та самих гуцулів.
Першим містечком на Івано-Франківщині, яке межує із Львівською областю, є БОЛЕХІВ. Вперше Іван Франко відвідав Болехів у 1875 р. Почуті тут народні оповідання про опришків Олекси Довбуша він використав пізніше у повісті «Петрів і Довбущуки». У 1883-1886 роках молодий письменник зупинявся у свого товариша по університету В. Левицького, який тут працював нотаріусом. Для почесного гостя люб’язно відводилася кімната, в якій він мав змогу спокійно працювати. Часто бував Іван Франко і в домі письменниці та організаторки жіночого руху на Прикарпатті Наталії Кобринської та її батька – священника, посла до сейму та парламенту, прогресивного громадського діяча Івана Озаркевича. Завдяки допомозі Івана Франка у 1887 році у Львові вийшов у світ жіночий альманах «Перший вінок», укладанням якого займалися Н. Кобринська та Олена Пчілка. Найчастіше письменник навідувався до Болехова у 1887-1889 роках, коли в будинку Н. Кобринської гостювала його дружина Ольга Хоружинська із сином Андрієм. Образ щирої господині, письменниці і громадської діячки Іван Франко змалював у своєму творі «Вандрівка русина з бідою». Восени 1891 р. в Болехові письменник зустрічався із чеським етнографом Ф. Ржегоржем, котрий збирав та занотовував місцеві етнографічні матеріали. Тут вони вели жваві розмови про українсько-чеські наукові зв’язки. Часто Іван Франко спілкувався з учителем, письменником Д. Лукіяновичем.
Про перебування Івана Франка у місті Болехів, про його спілкування, співпрацю зі згадуваними постатями та про їхній вплив на творчість письменника розповідає експозиція Музею історії м. Болехова імені Романа Скворія, який було відкрито у 1967 р.

Зеновія Франко…

          Зеновія Франко… ” Зеня Франко була провідною зорею шестидесятницва. Нам здавалося, що її походження, її прізвище захищає нас. Ми думали, що КДБ не наважиться переслідувати її, як онуку шанованого ідеологами комунізму… Каменяра, тому заохочували до нових сміливих вчинків. Я їй […]

Тримаю в руках нову книжку Галини Пагутяк і тішуся, яка різноманітна ця талановита письменниця.

Тримаю в руках нову книжку Галини Пагутяк і тішуся, яка різноманітна ця талановита письменниця. Цього року — це вже друга книга. Раніше вийшла 8-ма книга із запланованого тематичного 10-ти книжжя: Пагутяк, Галина. Писар Східних Воріт Притулку. Писар Західних Воріт Притулку. Гіркі землі: Романи, містерія. Книга […]

Із книжкових фондів Краєзнавчої бібліотеки Анатолія Недільського.

І знову до Франка… Львів – Нагуєвичі.

І знову до Франка… Львів – Нагуєвичі. Сьогодні фонди музею Івана Франка у Нагуєвичах поповнились новими експонатами. Велике спасибі родині Руденків зі Львова за дарунок. Уже незабаром всі ці речі можна буде побачити в експозиції батьківської садиби.

У 2001 році йшла підготовка до 145-річного ювілею Івана Франка. Протягом літа зусилля обласної та районної влади були спрямовані на ремонт літературного музею та відбудову згорілої стайні-стодоли на батьківській садибі.

У 2001 році йшла підготовка до 145-річного ювілею Івана Франка. Протягом літа зусилля обласної та районної влади були спрямовані на ремонт літературного музею та відбудову згорілої стайні-стодоли на батьківській садибі. До Нагуєвич часто навідувались голова ЛОДА М.Гладій, голова ЛОР І.Кельман, голова РДА П.Бехта та ін. […]

Угода про співпрацю з Національним Коломийським Музеєм .

Угода про співпрацю з Національним Коломийським Музеєм народного мистецтва Гуцульщини підписана і передана на розгляд Високоповажної вченої ради. Наступна зустріч у Нагуєвичах.

Нова епоха, нове тисячоліття, нові технології, нові тенденції, нові можливості, нові покоління…

Нова епоха, нове тисячоліття, нові технології, нові тенденції, нові можливості, нові покоління… Незмінним залишається Франко. 145-ти літній ювілей залишив після себе багато вражень, спогадів, думок. Незмінною залишається і щирість сказаних слів в адрес КАМЕНЯРА. 2001 рік. «Книга вражень»:

Експедиція давніми церквами XVII-XIX ст. триває :Підбуж, Сторона , Карпати.

  Експедиція давніми церквами XVII-XIX ст. триває :Підбуж, Сторона , Карпати. Є і нові експонати і дарунки музею Франка в Нагуєвичах.  

Сьогодні ми навідались до наших друзів в Нагуєвичі у музей Івана Франка.

 

Сьогодні ми навідались до наших друзів в Нагуєвичі у музей Івана Франка. Передали у фонд музею стару австрійську вагу, яку отримали на передодні від Богдан Гаврищишин і  дві ікони Св.Миколая та Хрещення Христа (тепер громада с. Вовчухи зможе сміло ствердити,що частинка села, його історії знаходиться в садибі людини, котра приїздила до них у гості і навіть читала Апостола).Підписали договір про співпрацю наших музеїв. Зустріли професора Александровича В.С. і художника-реставратора Андрія Лінинського. Провели екскурсію музеєм для наших чотиків ( ГО Апостольська Чота), почастували смачним чаєм і тістечками.. Поспілкувались про експедиції. Домовились про масштабне святкування уродин Івана Франка наступного року і поїхали з теплими та приємними враженнями домів.

P.S. міх ковальський, який передали нам Сестри Служебниці вже відреставрований і скоро з музею перейде у садибу.

Дякую велике директору музею

Богдан Лазорак

і колективу заповідника за теплий прийом та щирість!

Гуцульська експедиція ДІКЗ Нагуєвичі “Франковими стежками”

Експедиція у напрямку КАЛУШ-ЛОЛИН-Коломия-КОСІВ-Криворівня матиме за мету не тільки зафіксувати збережені етнографічні та історико-культурні пам’ятки гуцульського краю, але й зафіксувати усі пам’ятки пов’язані із спадщиною українського генія Івана Франка. Спільний проект ДІКЗ “Нагуєвичі”, Дрогобицького педагогічного університету ім. Івана Франка та Літературно-меморіального музею Івана Франка в […]

Експедиція давніми церквами сіл Підмонастирок, Підбуж та Сторона

Цього разу разом із відомим реставратором Андрієм Лінинським, професором Володимиром Александровичем та кандидатом історичних наук і старшим викладачем кафедри нової і новітньої історії України УКУ Іваном Альмесом команда ДІКЗ “Нагуєвичі” відправляться в експедицію в Карпати. Завдання: дослідження, локалізація і збереження пам’яток пов’язаних з історією Української […]

Зеновія Франко … Зеновія любила життя, любила людей. А найбільше за все любила Україну! Не відмовлялася від ніякої роботи, якщо могла чимось прислужитися Україні.

Зеновія Франко …
Зеновія любила життя, любила людей. А найбільше за все любила Україну! Не відмовлялася від ніякої роботи, якщо могла чимось прислужитися Україні.
На початку жовтня 1991р. З. Франко відвідала її подруга зі Львова Марія Вальо : «Зеню я застала в постелі. Насторожений погляд Павла і мовчазна атмосфера підказували, що вона не знає діагнозу. У цей вечір сон мене не брав, і у моїй пам’яті, наче кадри з фільму, виринали епізоди нашого знайомства і відносин із Зенею. А коли до моєї свідомості дійшла страшна думка, що, можливо, моя зустріч із нею була останньою, я гаряче молилась: Господи, не забирай її від нас саме тепер, коли уціліла з- під уламків режиму, вона потрібна Україні. Та. видно, мою молитву не вислухано. У такому випадку у народі кажуть, що Небу також потрібні Праведники.»
Тяжка хвороба обірвала життя, метою якого було служіння своєму народові. Померла 17 листопада 1991 року. Вона відійшла надто рано, не тільки у зв’язку із її ще відносно молодим віком, але й тому, що саме тепер відбулася та епоха, коли вона змогла би сказати усе, що нагромадилося, але не могло бути висказане упродовж життя під ковпаком більшовизму. Похована на Байковому цвинтарі. Уся тогочасна преса майоріла некрологами. Ось некролог від друзів:
«У Києві з перших днів свого перебування Зеновія Франко виконувала високу місію представника Галичини, до якої зверталися різні високі інстанції, як до голосу західноукраїнської інтелігенції. Вихована в дусі високої національної свідомості, вона поступово ввійшла в українське життя столиці й зайняла тут помітне місце. Сорокарічне перебування З. Франко у Києві ніби й не відзначалося чимось особливим, героїчним, однак її, може, й непомітна для сторонніх(але не для служб безпеки) невсипуща повсякденна діяльність: розмови, виступи, поширення забороненої літератури, згуртовування біля себе людей, що зустрічалися в неї вдома, – вже все це було актом протесту і великим подвигом у часи глибокої тоталітарної ночі. Одночасно вона крок за кроком проходила свою хресну дорогу від фальшивого благовоління власть імущих через «дружні» перестороги, адміністративні стягнення, вигнання з інституту, шантаж, оскаженіле цькування і бойкот заляканих та часто й підлих земляків аж до приниження перед світом»( Західний кур’єр. – 1991. – 23 листопада)
” В останню дорогу провели друзі, які з’їхались звідусіль. Осінні хризантеми, кетяги червоної калини, прибитої першими морозами, молитва і рідна земля з батьківського дому – все, що могли дати їй в далеку дорогу. І пісню. Про журавлів, що покидають рідну землю і летять у незнаний вирій. Лягла в київську землю, щоб снити про кращу долю України і її Воскресіння.”